Розділ «Чвара королів»

Ворухнувся Мізинець.

— То де ж ця чарівна дрібничка?

Пан Алісер збентежено насупився.

— Вона… зогнила на шматки, поки я чекав, усіма забутий. Дотепер від неї лишилися самі кістки.

Палатою пробігло хихотіння.

— Пане Баеліше, — покликав Тиріон донизу, — купіть нашому хороброму панові Алісеру сотню заступів. Хай повезе з собою на Стіну.

— Заступів? — підозріливо звузив очі пан Алісер.

— Якщо ховатимете мертвих як слід, вони в вас там не блукатимуть, — пояснив Тиріон, і двір зареготав, уже не криючись. — Заступи покладуть край вашим негараздам, а до них ми додамо кілька дужих спин. Пане Джаселине, хай добрий братчик забирає собі мешканців міських буцегарень.

Пан Джаселин Бережняк відповів:

— Воля ваша, мосьпане, але ж вони майже порожні. Йорен забрав усіх годящих людей.

— То наловіть ще, — порадив Тиріон. — Або оголосіть, що на Стіні дають хліб та парену ріпу, і люди самі туди побіжать.

В місті було забагато голодних ртів, а Нічна Варта завжди мала скруту в людях. За Тиріоновим знаком герольд оголосив кінець прийому, і палата почала порожніти.

Але від пана Алісера Терена не так легко було відкараскатися. Він чекав коло підніжжя Залізного Трону, поки Тиріон сходив донизу.

— Гадаєте, я сюди приплив аж зі Східної-Варти-біля-Моря затим, щоб з мене глузували такі, як ви?! — грізно насунувся він, затуляючи шлях. — Це вам не жарти! Я все бачив на власні очі й кажу вам: мертві справді ходять по землі!

— А я кажу, що вам слід ретельніше їх убивати.

З цими словами Тиріон рушив собі мимо. Пан Алісер спробував був ухопити його за рукав, та Престон Зеленопіль відштовхнув нахабу.

— Не смійте наближатися, пане.

Терен мав досить розуму, щоб не сперечатися з лицарем Королегвардії.

— Ох і дурень же ви, Бісе! — загукав він Тиріонові у спину.

Карлик обернувся, аби подивитися йому в очі.