Розділ восьмий

— Єнох — маленький гидотний егоїст. Ну його к бісу!

— Тут є дещо, про що мені ніхто не хоче розповідати, тому я хочу дізнатися, що ви від мене приховуєте.

— Я не можу тобі розповісти, — сказала Емма.

— Це я вже чув! «Не можу, не можна!» Мені не можна говорити про майбутнє, тобі не можна говорити про минуле! Пані Сапсан зв’язала вас усіх міцними вузлами. Останнє бажання мого діда полягало в тім, що я мушу приїхати сюди і дізнатися правду. І я не міг цим бажанням знехтувати.

Емма взяла мою руку, поклала собі на коліно і прикипіла до неї поглядом. Здавалося, вона шукала на ній правильну відповідь.

— Маєш рацію, — нарешті озвалася вона. — Тут справді дещо є.

— Розкажи мені.

— Не тут, — прошепотіла вона. — Сьогодні увечері.

Ми домовилися зустрітися пізно того ж вечора, коли мій татко та пані Сапсан повкладаються спати. Емма наполягла на тому, що це єдиний можливий спосіб, бо тут навіть стіни мають вуха і нам буде вкрай важко вислизнути вдень удвох непоміченими. Щоби зміцнити ілюзію, що нам нема чого ховати, решту дня ми провешталися у дворі у всіх на виду, а коли сонце похилилося до обрію, я вирушив назад до болота сам-один.

У двадцять першому столітті той вечір був дощовий, і коли я добрався до бару, на мені жодної сухої нитки не було. Батька я застав удома. Він сидів за столом, обхопивши долонями пляшку пива, тож я підсунув до нього стілець, всівся поруч і, витираючи обличчя серветкою, почав свої вигадані історії про те, як провів день. (Я дізнався про брехню одну цікаву річ: чим більше брешеш, тим легше брехати.)

Він майже не слухав мене.

— Гм, цікаво, — казав він, відводячи очі, й знову прикладався до пляшки.

— Що з тобою? — спитав я його. — Ти й досі на мене дуєшся?

— Та ні, нічого подібного. — Він хотів був пояснити, але змахнув рукою і замовк. — Все одно це дурниця.

— Татку, скажи.

— Та я… я про отого типа, що з’явився тут кілька днів тому. Іще один орнітолог.

— Він — твій знайомий?

Батько похитав головою.

— Ніколи не зустрічав його раніше. Спочатку мені здалося, що він такий собі ентузіаст-аматор, але він вперто приходить на одні й ті самі місця, одні й ті самі місця гніздування і робить нотатки. Він знає свою справу. А коли сьогодні я узрів його з кліткою для кільцювання та з «хижаком», то я второпав, що він справжній профі.

— Хижаком?