Тож Бронвін поставила пані Сапсан на сухий пісок, а ми відійшли і почекали. Пані Сапсан кілька разів підстрибнула, змахнула неушкодженим крилом, а потім схилила вкриту перами голову, кліпнула на нас оком — і все. Вона залишилася пташкою.
— Можливо, вона потребує приватності, — висловила припущення Емма. — Повернімося до неї спинами.
Ми так і зробили, ставши колом навкруг пташини.
— Тепер можна, пані Сапсан, — сказала Оливія. — Вже ніхто не дивиться.
Через хвилину Г’ю краєм ока зиркнув у коло.
— Ні, вона й досі пташка.
— Може, вона надто втомилася й змерзла, — сказала Клер, і більшість з присутніх погодилася з такою аргументацією. Тож ми вирішили, що повернемося до будинку, полікуємо Міларда тими припасами, які він мав, і з надією чекатимемо, що, відпочивши і набравшись сил, директорка та її контур повернуться до норми.
Розділ одинадцятий
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дім дивних дітей» автора Ренсом Ріґґз на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ десятий“ на сторінці 37. Приємного читання.
TextBook