Розділ «Частина друга Конкурентна перевага»

Жан-Ів подивився йому вслід.

— Цей газівник робить успіхи… — саркастично зауважив він. — Він уже відкриває для себе розбещення.

— Не смійся над ним, — втрутилася Валері. — Зрештою, я тепер розумію, що ти в ньому знайшов. Дуже милий хлопець. Здається, він проводить тут надзвичайний відпочинок.

Вечоріло, там і тут у містечках навколо бухти спалахували ліхтарі. Останній промінь сонця освітлював золотий дах пагоди. Після того як Валері повідомила Жан-Іву про своє рішення, він більше не розмовляв з нею на цю тему, а очікував саме цієї вечері. Він замовив пляшку вина.

— Мені тебе бракуватиме… — сказав він нарешті. — Без тебе все буде інакше. Ми працювали разом протягом п’яти років. У нас все так добре виходило, ми ніколи по-серйозному не сварились. У будь-якому разі, без тебе я б не став тим, ким я є зараз. — Він говорив дедалі тихіше, немов розмовляв із самим собою. Впали сутінки. — Тепер, — продовжив він, — схоже, ми зможемо розвинути цей проект далі. Одна з найбільш очевидних країн — Бразилія. Я також думав і про Кенію: в ідеалі, вважаю, треба відкрити ще один клуб, усередині країни, спеціально для сафарі, а пляжні клуби перетворити на «Афродіту». Ще ми можемо дуже швидко розгорнутися у В’єтнамі.

— Ти не боїшся конкуренції? — спитав я.

— Жодного ризику. Американські компанії нізащо не насміляться увійти на цей ринок У Сполучених Штатах дуже сильний пуританський рух. Спочатку я трохи побоювався реакції у французькій пресі, але досі все йде нормально, жодної критики. Слід зазначити, що в нас переважно іноземні клієнти. В Німеччині та Італії люди більш спокійно ставляться до таких речей.

— Ти станеш першим сутенером у світі…

— Ні, не сутенером, — заперечив він. — Ми нічого не беремо собі із заробітку дівчат, ми просто дозволяємо їм працювати.

— Крім того, вони приходять самі по собі, — вставила Валері. — Це ж не персонал готелю.

— Авжеж, так… — невпевнено мовив Жан-Ів. — Тут дівчата і персонал готелю чітко розділені, але я чув, що у Сан-Домінго офіціантки дуже легко погоджуються піднятися до номера клієнта.

— Вони роблять це за власним бажанням.

— Авжеж, тільки так ми й можемо говорити в такому випадку.

— Гаразд, — Валері примирливо підняла руки. — Не дозволяй лицемірам вивести себе з рівноваги. Ти тут для того, щоб створити бізнес-структуру, у тебе є досвід і навички компанії «Орор». Все.

Офіціант приніс суп зі шматочками лимона. За сусідніми столиками сиділи німці та італійці, якась таїландка і кілька німецьких подружніх пар — у супроводі своїх партнерів або без них. Усі вони дуже мило співіснували, без видимих проблем, у атмосфері загального задоволення. Пост директора курортного містечка не вимагав подолання жодних труднощів.

— Отже, ви залишаєтесь тут, — знову почав Жан-Ів. Він просто не міг повірити в таке. — Це так несподівано. Втім, якоюсь мірою я розумію, але ж… дивно те, що ти відмовляєшся від набагато більшого заробітку.

— А навіщо мені більше грошей? Що я з ними робитиму? — чітко вимовляючи кожне слово, мовила Валері. — Купуватиму сумки «Прада»? Поїду на уїк-енд у Будапешт? Їстиму білі трюфелі в сезон? Я вже заробила багато грошей, навіть пригадати не можу, на що я їх використала: мабуть, дійсно, витратила на якісь такі дурні дрібниці. А ти знаєш, на що витрачаєш свої гроші?

— Ну… — він замислився. — Так, я вважаю, що до сьогоднішнього дня найбільше тратила Одрі.

— Одрі — дурепа, — безжалісно відрубала вона. — На щастя, ти розлучаєшся з нею. Це найрозумніше рішення, яке ти будь-коли приймав у своєму житті.

— Твоя правда, вона страшенна дурепа, — не збентежившись, відповів Жан-Ів. Він посміхнувся і не кваплячись додав: — Дивна ти все ж таки, Валері.