Розділ «КНИГА ТРЕТЯ Е — МС2, АБО ПАДІННЯ»

Якщо це був спокійний день, то що ж творитиметься в неспокійний? Позаяк уся планета Веніола являла собою суцільне болото, то наступати без доріг військо не могло аж ніяк. Окремі солдати ще спромогалися долати трясовину, але для техніки чи тилових служб, або навіть для важко озброєних солдатів потрібна була дорога. Ось тому трудовий корпус і будував її з повалених дерев. Будував на передовій.

Черги з атомних гвинтівок спінювали довкола них воду, а отруйні стріли сипалися, немов опале листя. Вогонь з обох боків не вщухав, а в’язні знай рубали дерева, обтісували і зв’язували докупи, щоб іще на кілька сантиметрів продовжити дорогу. Білл тесав і рубав, намагаючись не звертати увагу на зойки і тіла, що падали навколо. Зрештою стало темнішати. Загін, дуже поріділий, повертався у сутінках.

— Сьогодні по обіді ми просунулися метрів на десять, — звернувся Білл до літнього в’язня, який ішов поруч.

— То пусте. Веніанці підпливуть уночі й розтягнуть колоди.

Білл одразу став міркувати, як вибратися звідси.

— У тебе ще залишився напій радості? — спитав сержант Феркель, коли Білл повалився на койку і став зішкрібати ножем багно з черевиків.

Перш ніж відповісти, Білл рубонув ножем по рослині, що вигулькнула поміж дошками підлоги.

— Чи не виділите якусь хвилину, сержанте, щоб дати мені пораду?

— Якщо моє горло змастити — я просто невичерпне джерело порад.

Білл дістав із кишені пляшечку.

— Як звідси можна вибратись? — спитав він.

— Виберешся, коли тебе вб’ють, — сказав йому сержант і підніс пляшечку до губів.

Білл вихопив її в нього з руки.

— Це я і без тебе знаю, — гаркнув він.

— А це і все, що ти повинен знати без мене, — гаркнув сержант у відповідь.

Вони торкалися носами і гарчали один на одного з глибини горлянок. Довівши, що не поступляться один одному, і показавши, які вони відважні, хлопці, обидва розслабилися, сержант Феркель відхилився назад, а Білл із зітханням передав йому пляшечку.

— Може, влаштуватися в канцелярії? — спитав Білл.

— У нас немає канцелярії. У нас немає особових справ. Усі, хто потрапляє сюди, гинуть рано чи пізно, тож нікого не цікавить, коли саме.

— А якщо поранять?

— Посилають в госпіталь, виліковують, посилають назад.