Розділ «КНИГА ТРЕТЯ Е — МС2, АБО ПАДІННЯ»

— Все може бути. Ми підемо тим самим шляхом, яким прийшли, досить легко іти по слідах, коли всі волочать ноги. Зустрічних веніанців відразу вбивати, аби вони не сповістили інших. Коли почуємо звуки бою, спробуємо знайти спокійне місце, а тоді — на прорив. Шанси, що нам пощастить прорватися, — п’ятдесят на п’ятдесят.

— У всіх нас зараз кращі шанси, ніж годину тому.

— Ще б пак. Але чим довше ми ошиватимемось тут, тим вони гіршатимуть.

— Рушаймо.

Іти по сліду було навіть легше, ніж Білл гадав, і ще до обіду вони почули перші відлуння стрілянини: далеке гримотіння. Єдиного поміченого веніанця тут-таки пристрелили. Білл оголосив привал.

— Їжте досхочу, потім викидайте харчі, — мовив він. — Передайте далі. Скоро доведеться бігти, — і пішов провідати, як себе почуває Убивайло.

— Кепсько… — видихнув Убивайло із сполотнілим обличчям. — Це кінець, Білле… я знаю… вже не нажахати мені жодного новобранця… не стояти в черзі за платнею… вже нікого не вдарю по пиці… прощавай, Білле, ти справжній товариш… так піклуватись про мене…

— Радий, що ти так вважаєш, Убивайле. То, може, ти зробиш мені послугу?

Він покопирсався в кишенях помираючого, знайшов записник унтер-офіцера, розкрив його і нашкрябав на чистій сторінці.

— Ти не проти підписати це заради давньої дружби, Убивайле?

Масивна нижня щелепа відвалилася, злі червоні очі широко розплющилися.

— От поганець! І треба ж було йому померти саме зараз, — з досадою сказав Білл.

Після недовгих роздумів він видавив трохи чорнила на пучку великого пальця Убивайла і приклав його до паперу, щоб лишився відбиток.

— Санітара! — вигукнув він, і лінія чоловіків вигнулася, щоб санітар зміг наблизитись. — Як ти гадаєш, що з ним?

— Врізав дуба, — сказав санітар після професійного огляду.

— За мить до смерті він заповів мені свої ікла, написав це ось тут, бачите? Це справжні штучно вирощені ікла — вони коштують купу грошей. Можна їх пересадити?

— Звісно, якщо їх видалити і заморозити протягом найближчих дванадцяти годин.

— Це не проблема, ми просто понесемо тіло з собою, — він зміряв важким поглядом двох носіїв, помацуючи свій пістолет — ті не стали заперечувати. — Приведіть сюди цього лейтенанта.

— Капелане, — звернувся до нього Білл, простягаючи йому аркуш паперу, — мені потрібен тут підпис офіцера. Незадовго перед смертю цей чоловік продиктував свою останню волю, але в нього забракло сили підписати її, тож він приклав до неї палець. А тепер пишіть, що ви бачили, як він зробив це, ствердіть, згідно закону, а тоді підпишіть.

— Але я не можу зробити це, сину мій. Я не бачив, як цей бідолаха прикладав палець і хр-р-р…