Розділ «КНИГА ДРУГА КУПАННЯ В БАСЕЙНІ АТОМНОГО РЕАКТОРА»

— Так.

Зв’язок урвався, і Білл став шукати паперу, щоб обгорнути смолоскип і рушницю, поки буде нагода вжити їх. Він мусив поспішати — до години “О” залишилося зовсім мало часу, а ще ж треба було подолати значну відстань дуже складним маршрутом.

— Ти мало не спізнився, — мовив андроїд Голем, коли Білл, спотикаючись, увійшов у закуток, який правив їм за пункт збору.

— Не смій дорікати мені, ти, дитя пробірки, — огризнувся Білл, здираючи папір зі своєї ноші. — Краще дай вогню, щоб запалити смолоскип.

Спалахнув сірник, і за мить смолоскипи з тріском зачаділи. Напруга зростала в міру того, як секундна стрілка завершила своє останнє перед четвертою годиною коло, і ноги самі собою нервово човгали по металевій бруківці. Пронизливо завила сирена; Білл підстрибнув, і вони помчали провулком — хвиля людей і нелюдей з рушницями напоготові. Хрипкий крик вихоплювався з горлянок і гучномовців. Вони бігли коридорами й переходами, іскри дощем розсипалися з їхніх смолоскипів. Це була революція. Білл піддався емоціям і поривові мас, вигукуючи так само голосно, як і решта, штрикаючи смолоскипом то в стіну, то в сидіння транспортної лінії, від чого смолоскип згас, бо все на Геліорі було зроблено з металу чи вогнетривких матеріалів. У нього не було часу, щоб знову запалити смолоскип, і він пошпурив його геть, коли вони вихопилися на простору площу і стали перед електростанцією. У інших смолоскипи здебільшого теж погасли, але тепер у них не було потреби. Настав час вірних кременевих променевих рушниць, що випатрають будь-якого імператорського, лизоблюда, який наважиться перегородити їм шлях. Інші підрозділи виливалися з вулиць, що виходили на площу, гуртуючись у єдиний божевільний натовп, який наступав на електростанцію.

Біллову увагу привернув блимаючий електричний напис: “Швидкозаморожена кошерна шинка, ЛТД”, — подих йому забило при згадці. Присягнутися Аріманом, він забув про те, що є шпигуном ГБР. Подумати тільки: він мало не приєднався до нападу на електростанцію! Чи залишився в нього ще час для втечі, перед тим, як буде завдано контрудар! Обливаючись потом, він став проштовхуватись крізь натовп до напису — от він дістався до краю юрби і побіг до сховища. Було ще не пізно. Білл ухопився за ручку вхідних дверей і потяг до себе, але та не піддалася. Пойнятий жахом, він став вивертати і трясти її, поки весь фасад будівлі не задрижав, захитавшись уперед і назад, потріскуючи. Білл вирячив очі, паралізований страхом, аж його увагу привернуло тут голосне сичання.

— Іди сюди, клятий йолопе, — пролунав голос, і звівши очі, він побачив агента ГБР Пінкертона, який стояв на розі і сердито махав йому рукою.

Слідом за агентом Білл звернув за ріг і виявив, що там зібрався досить великий гурт, а оскільки будинку там не було, то місця вистачило на всіх. Тепер Білл роздивився, що будинок являв собою лише картонний фасад, який тримався на дерев’яному риштуванні, прикріпленому до передньої частини атомного танка. Довкола броньованих боків і гусениць танка зібрався великий гурт озброєних до зубів солдатів і агентів ГБР, а ще більше революціонерів у вбранні, пропаленому іскрами від смолоскипів. Поруч із Біллем стояв андроїд Голем.

— ТИ! — задихнувся Білл, а андроїд із підкресленим презирством закопилив губу.

— Саме так — стежив за тобою для ГБР. Ця організація не покладається на випадок.

Пінкертон визирав крізь дірочку, прокручену у фальшивому фасаді магазину.

— Гадаю, агентів там уже немає, — мовив він, — та може, краще буде зачекати ще трохи. При останньому підрахунку виявилося, що в операції було задіяно шістдесят п’ять шпигунських, розвідувальних і контррозвідувальних органів — у цих революціонерів немає жодного шансу…

На електростанції ревнула сирена, мабуть, це було заздалегідь узгоджено, бо солдати враз почали гамселити в картонний фасад, поки той не звалився на площу.

Шовіністична площа була порожня.

Ні, не зовсім порожня. Білл обвів її поглядом ще раз і побачив, що на площі був один чоловік, якого він спершу не помітив. Чоловік біг сюди, але зупинився, жалюгідно зойкнувши, коли побачив, що ховалося за магазином.

— Здаюсь! — заволав він, і Білл розгледів, що то був Ікс.

Ворота електростанції розчахнулися і з них, гуркочучи, виповзли вогнеметні танки.

— Боягуз! — презирливо скривився Пінкертон і відтяг затвор своєї рушниці. — Не пробуй тікати. Іксе, принаймні зустрінь смерть, як належить чоловікові.

— Я не Ікс — це лише псевдонім, — він зірвав з себе фальшиві бороду і вуса, під якими ховалося нецікаве обличчя з яскраво вираженим дегенеративним прикусом, що весь час сіпалося. — Я — Джіл О’Тін, магістр і доктор права імперської школи контррозвідки і подвійного агентства. Мене найняли для проведення цієї операції, я можу довести це, в мене є документи. Принц Мікроцефіл заплатив мені, щоб скинути свого дядечка і самому стати імператором…

— Ти гадаєш, що я зовсім уже дурний, — посміхнувся Пінкертон, наводячи рушницю. — Старий імператор, пухом земля йому, помер торік, і тепер править, принц Мікроцефіл. Ти не можеш бунтувати проти людини, яка найняла тебе!