Розділ «КНИГА ДРУГА КУПАННЯ В БАСЕЙНІ АТОМНОГО РЕАКТОРА»

Ніхто з астрономів ще не опритомнів, хоча один уже стогнав, тож інспектор мав час для пояснення. Він показав на величезний агрегат, що займав один кінець кімнати.

— Це могло б стати рішенням наших проблем, — мовив він. — Проблем, як позбутись усіх цих пакетів і тарілочок від готових обідів тощо. Я навіть боюся сказати тобі, скільки кубічних метрів їх назбиралося! Вірніше сказати,кубічних кілометрів. Та одного разу Басуреро гортав якийсь журнал і вичитав статтю про передавач матерії; ми тут-таки зв’язалися із відповідною установою й купили найбільшу модель. Ми приєднали його до транспортера з навантажувачем і згодовували усе це кляте сміття у вхідний контур передавача матерії, який відтоді працював, мов у казці.

— Але ж куди їх передають? — спантеличено запитав Білл. — Де вихідний контур цього передавача? ‘

— Розумне запитання, це було нашою найпекучішою проблемою. Спочатку ми просто запускали сміття в космічний простір, але астрономи поскаржилися, що дуже багато предметів вертаються у вигляді метеоритів і заважають їм спостерігати за зорями. Ми підвищили потужність і закинули сміття на вищу орбіту, та управління навігації заявило, що ми захаращуємо простір і створюємо небезпеку для космонавтики, тож ми стали шукати віддаленіше місце. Врешті Басуреро вдалося роздобути в управлінні астрономії координати найближчої зірки, і з того часу ми викидали все туди…

— Ти дурень, — озвався один з астрономів, ледь ворушачи набряклими губами, і зіп’явся на ноги. — Від твого клятого летючого сміття ця зірка спалахнула, як нова! Ми ніяк не могли збагнути, що з нею сталося, аж поки знайшли в архіві ваш запит щодо її координатів і з’ясували, хто проводить цю ідіотську операцію…

— Притримай язика, інакше знову ляжеш відпочивати, йолопе, — пробурчав Білл.

Астроном знітився, зблід, і повів далі уже м’якшим тоном:

— Та зрозумійте ж, що ви накоїли. Не можна безкарно скидати в сонце таку силу-силенну атомів водню й вуглецю. Воно переродилося в нову зірку, і я чув, що деякі бази на внутрішніх планетах не встигли евакуюватися…

— Знищення відходів не позбавлено професійного ризику. Принаймні персонал тих баз загинув на службі людству.

— Гм, вам легко говорити. Зробленого вже не повернеш. Але ви повинні припинити операцію “Летюче блюдце” — негайної

— Чому? — спитав інспектор Джейєс. — Визнаю, ця невеличка пригода була справді несподіванкою, але тепер ми порозумілися і можемо мирно розійтись. А ви чули, що казав Басуреро: ми збільшили вдвічі подачу відходів і скоро ввійдемо в нормальний графік…

— А за який рахунок ви подвоїли подачу? — визвірився астроном. — Ви так порушили стабільність цієїзірки, що вона ось-ось перетвориться у наднову, яка спопелить не тільки всі планети своєї системи, але й може накрити Геліор і наше сонце. Негайно зупиніть свою диявольську машину!

Інспектор зітхнув, тоді втомлено й приречено махнув рукою.

— Вимкни її, Басуреро… я знав, що раз усе йде так гладко, то триватиме недовго…

— Але, сер, — кремезний інженер у відчаї заламував руки. — Ми опинимося там, звідки починали; сміття знову накопичуватиметься…

— Роби, як наказано!

Басуреро покірно зітхнув і поплентався до пульта управління, де натиснув на головний вимикач. Брязкіт і шурхіт конвейєрів завмерли, а за ними із стогоном змовкло виття генераторів. Працівники Управління Санітарії зніяковілі, приголомшені, стояли купками в різних кінцях кімнати, поки астрономи поступово приходили до тями й допомагали один одному виходити з приміщення. Останній з них, виходячи, обернувся і, вишкіривши зуби, сказав, наче виплюнув:

— Сміттярі!

Пошпурений гайковий ключ ударився об зачинені двері — поразка була повна.

— Гаразд, усіх не переможеш, — бадьоро мовив інспектор Джейєс, хоча слова його пролунали непереконливо. — В будь-якому разі, Басуреро, я віллю вам свіжої крові. Перед вами Білл — молодий чоловік з блискучими ідеями, він працюватиме у дослідницькому відділі.