Із західного боку і просто над її головою хмари розійшлися з тропічною раптовістю, вмент перетворивши сірий туман на сліпучо-білу красу. Сонце прожекторами своїх променів оздобило пляж яскравими латками; Ем на мить опинилася в одній з цих латок, відчувши стрибок температури й вологості, а далі її знову забрав туман. Відчуття — мов у холодний день пробігла повз прочинені дверцята прального автомату. Попереду туманна синява розійшлася отвором у формі довгої котячої зіниці. Над нею вигулькнула подвійна веселка, кожен колір сяйливо виразний. На заході райдужні стопи пірнали в сувої туману й тонули у воді, а ті, що заокруглювалися вниз до материкового берега, зникали серед пальм і наче відполірованих воском ліродеревників[40].
Вона зачепилася правою стопою за свою ж ліву щиколотку і спіткнулася. Якусь мить вона перебувала на межі падіння, однак зуміла втриматися на ногах. Але тепер він був уже за тридцять ярдів від неї, а тридцять — це занадто близько. Годі задивлятися на веселки. Якщо вона не сконцентрується, ці райдуги стануть останніми в її житті.
Вона знову звела очі й побачила попереду чоловіка, він стояв по литки у прибої й дивився на них. На ньому були тільки коротко обрізані джинси та мокра червона хустка на шиї. Шкіра в нього була коричнева, волосся й очі темні. Невисокий, але з литим, кріпким тілом. Він вийшов з води, і обличчя в нього було стривоженим. О, слава тобі, Господи, вона бачить чиюсь стривоженість.
— Рятуйте! — закричала вона. — Рятуйте, прошу!
Занепокоєння його посилилося.
— Сеньоро? Quehapasado? Que es lo que va mal?[41]
Вона трохи розуміла іспанську — ледь-ледь, — але з його вимови не второпала нічого. Та яка різниця? Він був майже напевне одним з тих робітників, що поралися на присадибних ділянках біля великих будинків. Він скористався дощем, щоб освіжитися в затоці. Навряд чи він має «зелену картку», але вона йому не потрібна, щоб врятувати їй життя. Він чоловік, і явно міцний, і він занепокоєний. Вона кинулася йому в обійми, відчувши, як вода з його тіла всотується в її шкіру і сорочку.
— Він божевільний! — кричала вона в обличчя цьому чоловіку. Авжеж, бо вони були з ним майже однакові на зріст. І врешті якесь іспанське слово вигулькнуло. Цінне слово, гадала вона, в цій ситуації: Loco! Loco! Loco!
Хлопець розвернувся, рукою міцно обійнявши її за плече. Емілі поглянула, куди дивився він, і побачила Пікерінга. Пікерінг щирився. Усміх його був чистим, радше вибачливим. Навіть заляпані кров'ю шорти й розпухле обличчя не заважали цьому усміху бути доволі переконливим. Й ані сліду ножиць, ось це було найгірше. Його руки — права розпорота, з загуслою кров'ю між великим і вказівним пальцями — були порожні.
— Esmiespoza[42], — промовив він. Вибачливим — таким же переконливим, як його усмішка, — тоном. Навіть те, що він захеканий, здавалося природним. — Notepreocupes. Ellatiene...[43] — Запас його іспанських слів закінчився чи то добіг межі. Він розставив руки, тримаючи посмішку. — Проблеми? У неї проблеми?
Очі мексиканця спалахнули розумінням разом з полегшенням:
— Problemas?
— Si, — погодився Пікерінг. Відтак він підніс одну руку собі до рота і показав, ніби п'є з горла пляшки.
— А! — вигукнув мексиканець, кивнувши. — Випивати!
— Ні! — схлипнула Ем, відчуваючи, що хлопець уже готовий штовхнути її в руки Пікерінгу, щоб позбавитися цієї несподіваної problema, цієї несподіваної сеньйори. І вона дмухнула йому в обличчя, показуючи, що в її подиху нема запаху алкоголю. Раптом її осяяло, і вона показала на свою розпухлу губу:
— Loco! Це він зробив!
— Та ні, друже, це вона сама собі заподіяла, — промовив Пікерінг. — О'кей?
— О'кей, — відповів мексиканець і кивнув, проте так і не підштовхнув Емілі до Пікерінга. Тепер ним опанувала нерішучість. І ще одне слово пригадалося Емілі, підхоплене з якоїсь дитячої освітньої телепередачі, що вона її колись дивилася — либонь, разом з вірною Бекою, — коли в програмі не було «Скубі-Ду».
— Peligro[44],— промовила вона, ледве стримуючись, щоб не кричати.
Крик — це те, що роблять божевільні esposas. Вона пильно вдивлялася в очі цьому мексиканському плавцеві:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли впаде темрява» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дівчина-колобок[1]“ на сторінці 20. Приємного читання.