Розділ «Дуже тісний кут»

Грюнвальд, утім, не виказав незадоволення. Він помахав пістолетом.

— Та це я пожартував щодо останнього.

Кертіс мовчав. Половина його мозку захлиналася від панічного відчаю, а інша половина, натомість, здавалася яснішою, ніж за весь той час, що минув після смерті Бетсі. Можливо, навіть яснішою, ніж за багато років. У цій половині усіляко прокручувався факт, що він дійсно може загинути просто отут.

Він подумав, — що, як мені більше ніколи не доведеться з’їсти шматка хліба? — і на мить дві половини його мозку об’єдналися — збентежена і ясна — в бажанні жити, такому потужному, аж нестерпному.

— Чого ти хочеш, Грюнвальде?

— Щоб ти ввійшов до якогось з отих сортирів. Он до того, що скраю.

Він знову махнув пістолетом, цього разу вліво.

Кертіс обернувся подивитись, охоплений крихкою надією. Якщо Грюнвальд хоче його там замкнути… то й хай, хіба це не на краще? Може, тепер, після того як він налякав Кертіса і трохи випустив пару, Грюнвальд замкне його, щоб затримати, поки сам звідси вшиється. А може, він приїде додому і застрелиться, подумав Кертіс, прийме протиракову пілюлю 45-го калібру з оцього «Хардболлера». Популярний народний засіб.

Він промовив:

— Гаразд, я зайду.

— Але спершу повиймай все з кишень. Поклади все просто тут на землю.

Кертіс витяг портмоне, потім, неохоче, свій мобільний. Невелику пачку банкнот у прозорому кліпсі для грошей. Засмальцьований лупою гребінець.

— Це все?

— Так.

— Виверни кишені, мій дорогенький. Я хочу сам пересвідчитись.

Кертіс вивернув ліву передню кишеню, потім праву. Кілька монет і ключ від моторолера впали на землю, виблискуючи під млявим сонцем.

— Добре, — промовив Грюнвальд. — Тепер задні.

Кертіс вивернув задні кишені. Там знайшовся тільки старий список покупок, написаний на шматку паперу. І більш нічого. Грюнвальд сказав:

— А ну, давай, копни свій телефон ногою.

Кертіс спробував, але не попав.