— Так. Не все, але достатньо.
Я питаю його, чи він намагається виправити речі, чи тільки контролювати ситуацію, щоб не стало гірше.
Вираз невимовного полегшення з’являється на його обличчі, на ньому розслаблюються всі м’язи. Те, що відчайдушно потребувало висловлення, нарешті сказано вголос. Це ті моменти, заради яких я живу. Це ще не зцілення, звісно, але на якийсь час N. отримав полегшення. Сумніваюся, що він на нього очікував. Більшість пацієнтів не чекає.
— Я не можу виправити речі, — шепоче він. — Але я можу контролювати ситуацію, щоб не стало гірше. Саме так. Я намагався.
І знову я наблизився до одного з тих розгалужень. Я міг би спитати його, що трапилося минулого літа — скажімо, у серпні — на Акермановому полі, але, ймовірно, питати про це все ще зарано. Краще спершу ще трохи розхитати корінь цього хворого зуба. Насправді я маю великі сумніви щодо того, ніби витоки цієї інфекції лежать так близько. Радше за все, те, що трапилося з ним минулого літа, подіяло лише як спусковий механізм.
Я прошу його розповісти мені про інші симптоми.
Він сміється.
— Це займе цілий день, а в нас залишилося… — Він кидає погляд на свій годинник. — Лише двадцять дві хвилини. Двадцять два, до речі — гарна цифра.
— Тому що парна? — питаю я.
Він киває, даючи мені зрозуміти, що я ставлю зайві запитання.
— Мої… мої симптоми, як ви їх називаєте… з’являються вкупі. — Тепер він дивиться у стелю. — Їх три, такі купи. Вони випихаються з мене… з тверезої частини мене… мов камені… камені, розумієте… о Господи, благий Боже… мов ті падлючі камені на тому падлючому полі…
Сльози ручаями течуть йому по щоках. Спершу він, здається, на них не зважає, так і лежить на кушетці, сплівши пальці, дивлячись у стелю. А тоді простягає руку до сусіднього столика, на якому стоїть, як її називає Сенді, моя секретарка, Одвічно-Довічна коробка серветок «Клінекс». Він бере пару, витирає собі щоки, потім зіжмакує серветки. Грудка паперу зникає в переплетінні його пальців.
— Їх три, отих купи, — повторює він не зовсім виваженим голосом. — Рахування — перша. Це важливо, але не так важливо, як торкання. Є деякі речі, яких я мушу торкнутися. Наприклад, пічні конфорки. Перед виходом з дому вранці або перед тим як лягти в ліжко ввечері. Я можу бачити, що вони вимкнені, всі регулятори стирчать рисками вгору, всі конфорки темні, — але все одно мушу їх торкнутися, щоб переконатися абсолютно. І також дверцят духовки, звісно. Потім я, перед виходом з дому або з офісу, почав торкатися вимикачів. Таким коротким подвійним доторком. Перш ніж сісти до своєї машини, я мушу чотири рази поплескати по її даху. І шість разів, коли їду туди, де треба. Чотири — гарна цифра, і шість — пристойна, але десять… десять, це як…
Я помічаю струмок сліз, якого він не зауважив, сльози стікають з кута його правого ока на мочку вуха.
— Як постійно зустрічатися з дівчиною вашої мрії? — припускаю я.
— Вірно, — каже він. — І шнурки в неї на кросівках зав’язані внизу, тож кожний це розуміє.
— Ви торкаєтеся якихось інших речей? — питаю, вже знаючи відповідь. За п’ять років практики я зустрічав чимало симптомів, схожих на N. Інколи я уявляю собі, що цих нещасних жінок і чоловіків закльовують до смерті хижі птахи. Ці птахи невидимі — принаймні поки гарний або удачливий, або те й інше разом, психіатр не обприскає їх віртуальним лумінолом, а тоді освітить під вірним кутом, — проте при цьому вони цілком реальні. Найдивніше, що попри всі проблеми, вражені цим синдромом люди часто ведуть продуктивне життя. Вони працюють, вони їдять (щоправда, часто недостатньо або надмірно), вони ходять у кіно, вони кохаються зі своїми коханками чи коханцями, дружинами чи чоловіками… і повсякчас біля них ті птахи, що вчепилися й відривають дзьобами шматки їхньої плоті.
— Я торкаюся багатьох речей, — каже він і знову дарує стелі свою змучену, чарівну посмішку. — Назвіть, і я торкнуся.
Отже, лічба важлива, кажу я, але торкання ще важливіше. А що вище за торкання?
— Розміщення, — говорить він і раптом починає весь труситися, мов той покинутий під холодним дощем собака. — О Господи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли впаде темрява» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „N“ на сторінці 5. Приємного читання.
TextBook