Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

Військовий виступ? Усе готово? Феноліо зніяковіло озирнувся, а Козимо засміявся.

— Гадаєте, я наказав би збирати війська в замку? Їх забагато. Вони розташувалися внизу біля річки. Я ще чекаю на гурт найманців з півночі. Можливо, вони прибудуть завтра!

Завтра? Феноліо кинув швидкий погляд на Бріану. Ось чому вона так сумно виглядала.

— Прошу вас, ласкавий пане! — Феноліо не зміг приховати стурбованість у голосі. — Ще зарано! Почекайте!

Козимо всміхнувся.

— Червоний місяць, поете! Віщуни вважають це за хороший знак. Знак, який не можна пропустити, інакше обернеться на лихо.

Що за дурниці! Феноліо опустив голову, щоб Козимо не міг прочитати на його обличчі роздратування. Князь, і без того знав, що Феноліо вважає віщунів і ворожок зграєю жадібних до золота здирників.

— Дозвольте вам ще раз сказати, ласкавий пане! — Феноліо повторював застереження. — Єдине, що вам принесе нещастя, це передчасний виступ військ!

Козимо поблажливо похитав головою.

— Ви літній чоловік, Феноліо, — сказав він. — Ваша кров тече повільно, а я молодий! Чого мені чекати? Що Змієголов також завербує найманців і забарикадується в Сутінковому замку?

«Гадаю, він уже давно забарикадувався, — подумав Феноліо. — І тому тобі дочекатись би моїх слів і щоб Меґі прочитала їх, так само, як вичитала тебе з книжки. Дочекайся її голосу!»

— Ще лиш тиждень-два, ласкавий пане! — промовив Феноліо наполегливо. — Ваші селяни мусять зібрати врожай. Інакше з чого вони житимуть узимку?

Про такі речі Козимо не хотів і слухати.

— Старечі балачки! — сказав князь сердито. — Куди поділися ваші палкі слова? Вони житимуть із запасів Змієголова, зі щастя від нашої перемоги, зі срібла Сутінкового замку, яке я накажу роздати по селах!

«Сріблом вони не наїдяться, ласкавий пане, — подумав Феноліо, але вголос не вимовив ні слова, лише поглянув угору на небо. — Як же високо місяць!»

— Про що я вас уже давно хотів запитати, — сказав Козимо, саме коли Феноліо збирався попрощатися. — У вас, напевно, гарні взаємини зі шпільманами. Усі тільки й говорять про цього вогнедува, який нібито вміє розмовляти з полум'ям…

Феноліо краєм ока побачив, як Бріана понурила голову.

— Ви маєте на увазі Вогнерукого?

— Саме так його звати. Я знаю, що він Бріанин батько. — Козимо кинув на дівчину ніжний погляд. — Але вона не хоче про нього говорити. До того ж каже, що не знає, де він. Але, може, ви знаєте? — Козимо лагідно поплескав свого коня по шиї.

— Чому ви запитуєте?