Розділ «Як важливо бути поважним»

Сесілі. Дякую вам, тітонько Оґесто!

Леді Брекнел. Ходім, Ґвендолен.

Ґвендолен (до Джека). Мій рідний! Але як же вас, рідного, звати? Яке ваше справжнє ім’я, коли вже ви стали кимось іншим?

Джек. Сили небесні!.. Я зовсім забув про це! Але ваша думка щодо мого імені, гадаю, усе та сама?

Ґвендолен. Я ніколи ні в чому не змінююсь – крім своїх почуттів.

Сесілі. О яка ви шляхетна вдачею, Ґвендолен!

Джек. Тоді справу цю краще зараз же з’ясувати. Тітонько Оґесто, хвилинку! На той час, коли міс Призм загубила мене у валізці, – я був уже вихрещений? Прошу, будьте спокійні, тітонько Оґесто. Це дуже критичний момент, і багато що залежить від вашої відповіді.

Леді Брекнел (цілком спокійно). Ваші люблячі й дбайливі батьки надали вам усі мислимі переваги, які тільки можна дістати за гроші, серед них і хрещення.

Джек. Отже я вихрещений! Тоді все гаразд. Але яке ж ім’я мені дали? Хай навіть і найгірше?

Леді Брекнел (після паузи). Як старший син, ви, природньо, дістали батькове ім’я.

Джек (роздратовано). Добре, але яке ж ім’я було у мого батька? Я вас прошу – не будьте аж такі нечулі, тітонько Оґасто! Це ж дуже критичний момент, і все залежить від змісту вашої відповіді. То яке ім’я мого батька?

Леді Брекнел (задумливо). Я не можу так зразу пригадати, яке було в генерала ім’я. Ваша дорога матуся звичайно зверталась до нього – «генерале», це я точно пам’ятаю. Однак чогось мені здається, що вона не зважувалась називати його на ім’я. Хоча я певна, що якесь ім’я у нього таки мусило бути. Він мав запальну вдачу, але нічим ексцентричним не вирізнявся. То все було наслідком індійського клімату, а також одруження, розладнання шлунку та інших тому подібних речей. Коли йшлося про деталі буденного життя, то він був радше педантом. Я не раз це говорила своїй сестрі.

Джек. Елджі! А ти не можеш пригадати, як звали нашого батька?

Елджернон. Братчику мій, я ж ні разу навіть не розмовляв з ним. Він помер, коли мені ще не було й року.

Джек. Але ж його ім’я мало би бути в тогочасних армійських реєстрах![207] Як ви гадаєте, тітонько Оґеста?

Леді Брекнел. Генерал був зовсім мирною людиною в усьому, крім родинного життя. Однак його ім’я, безперечно, мало би бути в котромусь військовому довіднику.

Джек. У мене є армійські реєстри за останні сорок років. (Кидається до книжкової шафи й дістає звідти книжку за книжкою. Хутко розподіляє їх.) Осьо, докторе Чезюбл, міс Призм, – вам дві… Сесілі, Сесілі, армійський реєстр. Випишіть на ходу, що нам треба. Елджерноне, благаю – коли в тебе є ще хоч дрібка синівського почуття, переглянь оцю англійську історію, – може, натрапиш на батькове ім’я. Тітонько Оґесто, прошу вас, напружте свій мужеський розум, аби ми тут дістались до істини. Ґвендолен… але ні, вам не треба надміру збуджуватись. Полиште ці пошуки нам, не таким філософським натурам, як ви.

Ґвендолен (героїчно). Дайте мені шість томів з будь-якого періоду цього сторіччя чи й минулого. Мені байдуже, з якого саме часу.

Джек. Шляхетне дівча! Ось маєте цілий тузінь. Більше то вже переобтяжило б вас. (Приносить стос армійських реєстрів – і сам береться їх гортати, хапаючи книжки з рук у Ґвендолен, тільки-но вона заміряється заглянути в них.) Ні, краще я прогляну. Ні, дозвольте мені, моя мила. Голубко, я думаю, що швидше знайду. Дозвольте мені, моя люба.

Чезюбл. А до якої станції, містере Монкріф, ви наче збиралися вирушати?