Розділ «Як важливо бути поважним»

Джек. Банбері! Я проти того, щоб він розповідав тобі про Банбері та й взагалі про будь-що, це все може довести людину до божевілля!

Чезюбл. Містере Ворзінґ, вам з ласки провидіння несподівано випала змога побачити свого брата живим, а це виразно свідчить за те, що ви маєте замиритись. Справді-бо, це ж така благодать – обом братам опинитися поруч і в добрій злагоді.

Елджернон. Я визнаю, що вся провина тут падає на мене. Але холодність мого брата Джона – мушу сказати – болюче вражає. Я сподівався теплішого прийому, тим паче, що це ж перший мій приїзд сюди.

Сесілі. Дядечку Джеку, якщо ви не потиснете руку Ернестові, я вам повік цього не прощу!

Джек. Повік не простиш?

Сесілі. Повік, повік, повік!

Джек. Що ж, доведеться відступити. (Тисне руку Елджернону і кидає на нього лютий погляд.) Ти, юний негіднику! Ти мусиш забратися геть звідси, і негайно! Я не дозволяю тобі тут банберити.

Чезюбл (до Сесілі). Чи ж не втішно бачити таке щире примирення? Ви прекрасно повелися сьогодні, дитя моє!

Міс Призм. Не спішім з висновками.

З’являється Мерімен.

Мерімен (до Ворзінґа). Я поклав багаж містера Ернеста в кімнаті поруч з вашою, сер. Сподіваюсь, я правильно вчинив?

Джек. Що?

Мерімен. Багаж містера Ернеста, сер. Я розпакував його й заніс до кімнати поруч з вашою.

Джек. Його багаж?

Мерімен. Так, сер. Три валізи, одна сумка, дві картонки з капелюхами і великий кошик з харчами.

Елджернон. Боюся, що цього разу я не можу бути тут більш, як тиждень.

Мерімен (до Елджернона). Перепрошую, сер, але вас хоче бачити один поважного віку добродій. Він щойно приїхав найманим екіпажем зі станції. (Подає візитку на таці.)

Елджернон. Хоче бачити мене?

Мерімен. Так, сер.

Елджернон (читає візитку). «Паркер і Ґрібсбі, повірені». Нічого не знаю про них. Хто вони такі?