Розділ «Як важливо бути поважним»

Елджернон. Наскільки я знаю, в теперішніх газетах взагалі нічого не буває.

Джек. А ось я думаю, що в них навіть забагато всякої всячини. Вони завжди забивають тобі голову розповідями про людей, яких ти не знаєш, ніколи не бачив і які тебе аніскілечки не цікавлять. Про всіляких тварюк!

Елджернон. А мені здається, люди, яких ти не бачив, якраз і є чарівні. Мене, наприклад, зараз цікавить одна дівчина, якої я зроду не бачив, – дуже цікавить!

Джек. Але ж це безглуздя!

Елджернон. Ніяке не безглуздя!

Джек. Та нехай уже, я не буду з тобою за це сперечатись. Ти вічно заводиш суперечки про будь-що.

Елджернон. Але все на світі задля цього ж і створено!

Джек. Якби мене запосіли такі думки, то я б віку собі вкоротив, їй-бо… (Пауза.) А чи не здається тобі, Елджі, що років так за півтораста Ґвендолен може стати схожою на свою матір?

Елджернон. Всі жінки з часом стають схожими на своїх матерів. В цьому їхня трагедія. А чоловіки не стають схожими, і їхня трагедія вже в цьому.

Джек. Це що, дотепно?

Елджернон. Ні, це просто слушно. І правдиво, як і має бути з кожною думкою в нашу цивілізовану добу.

Джек. Мене вже нудить від дотепності. Тепер кожен зробився дотепником. Куди не підеш – неодмінно перестрінеш дотепних людей. Це стає справжнім громадським лихом. Я бозна чим ладен поступитись, аби хоч трохи лишилося справжніх недотеп!

Елджернон. Але хіба ж їх нема?

Джек. Мені кортить бодай одного з них спіткати! Про що вони тарабарять?

Елджернон. Недотепи? Та звісно, що про дотепників!

Джек. Ну й дурні!

Елджернон. До речі, ти сказав Ґвендолен усю правду – що ти Ернест у Лондоні й Джек поза Лондоном?

Джек (опікунчим тоном). Любий мій, правда – це не зовсім те, що годиться говорити милій, ніжній, чарівній дівчині. Які в тебе викривлені думки про ставлення до жінки!

Елджернон. Єдиний спосіб, як слід ставитись до жінки, – це залицятись до неї, якщо вона вродлива, або до іншої, якщо вона негарна.

Джек. Ні, це безглуздя!