Розділ «Портрет Доріана Ґрея»

Доріан поклав листа в кишеню.

– Перекажіть її світлості, що зараз я сам прийду, – холодно сказав він.

Садівник обернувся і квапливо пішов до будинку.

– Як полюбляють жінки ризиковні вчинки! – засміявся лорд Генрі. – Цією рисою в них я найбільш захоплююся. Жінка ладна фліртувати з ким завгодно, аби тільки на очах інших людей.

– А ви, Гаррі, так само полюбляєте ризиковні слова! Та цим разом ви таки схибили. Герцогиня мені дуже подобається, але я не закоханий у неї.

– Зате вона дуже закохана в вас, але подобаєтесь ви їй менше. Отож двійко з вас чудове.

– Ви плітки розводите, Гаррі, хоч і не маєте на те жодних підстав.

– Підстава будь-якої плітки – впевненість у неморальності, – сказав лорд Генрі, запалюючи цигарку.

– Ой Гаррі, задля дотепу ви й рідного батька б не пожалували!

– Люди самохіть сходять на жертовник, – була відповідь.

– Як я хотів би знову покохати! – промовив Доріан Ґрей з глибоким пафосом у голосі. – Але я, здається, вже цього не можу і забув навіть, що таке жадання… Я забагато цікавлюсь самим собою і став уже тягарем сам для себе. Мені треба забратись куди-небудь, забути все! Дурницю я зробив, що взагалі сюди приїхав… Я, мабуть, пошлю телеграму Гарві, нехай приготують яхту. На яхті хоч безпечно.

– Безпечно? Від чого, Доріане?… У вас якийсь клопіт. Чому ви мені не розкажете? Ви ж знаєте – я б радо поміг вам.

– Не можу я цього розказати вам, Гаррі, – понуро відповів Доріан. – Та й, певно, то все лише мої химери… Цей нещасливий випадок вивів мене з рівноваги. В мене якесь жахливе передчуття, ніби щось таке має статися й зі мною.

– Пхе, дурниці!

– Та я б теж тої думки, але нічого не можу з собою подіяти… Ага, ось і герцогиня – чиста Артеміда[179] в новочасному костюмі! Бачите, ми повернулися, герцогине.

– Я все чула, містере Ґрей, – мовила герцогиня. – Бідний Джефрі аж місця собі не знаходить. Та й ще ви нібито просили його не стріляти в зайця. Це дуже дивно!

– Справді, дуже дивно. Не знаю, чому я так сказав. Просто якась примха. На звірину було так любо дивитись!.. Але шкода, що вам розповіли про цю пригоду. Це неприємна історія.

– Це прикра історія, – поправив лорд Генрі, – бо психологічно вона нічого не варта. От якби Джефрі, скажімо, навмисне це зробив, тоді воно було б цікаво. А хотів би я запізнати справжнього вбивцю!

– Фе, Гаррі, які ви бридкі речі кажете! – вигукнула герцогиня. – Авжеж, містере Ґрей? Ой Гаррі, містерові Ґрею знов погано! Він непритомніє!

Доріан насилу взяв себе в руки і усміхнувся.