Розділ «МУРАШКИ»

— І все-таки я не мураха. Я не мурашка.

Він знову її поцілував. Вона міцно обхопила його руками і відповіла на його поцілунок щиро, як тільки могла. А коли його рука витягла поділ її блузи з-за пояса слаксів, а потім сковзнула по животу до грудей, вона почала цілувати його взасос. Дихання її було уривчастим, коли вони відхилились одне від одного.

— Хочете? — спитав він.

— Так. А ви?

Він узяв її руку і поклав собі на джинси, туди, де цілком ясно відчувалася сила його бажання.

За хвилину він вже спирався ліктями, балансуючи над нею. Вона взялась рукою за нього і спрямувала в себе.

— Будьте ніжні зі мною, полковнику Барбара. Я трохи призабула, як це робиться.

— Це — як їзда на велосипеді, — промовив Барбара. Виявилось, що він таки був правий.

Коли все закінчилося, Джулія відкинулась головою йому на руку, і так вона лежала, дивилася на рожеві зірки, а потім спитала, про що він зараз думає.

Він зітхнув:

— Про сни. Видіння. Про все те не-знати-що. У вас мобільний телефон з собою?

— Завжди. І заряд він тримає чудово, хоча скільки ще буде в робочому стані, сказати не можу. Кому ви збираєтесь телефонувати? Напевне, Коксові, я гадаю.

— Правильно гадаєте. Його номер є в пам'яті?

— Так.

Джулія потягнулася рукою до своїх слаксів, що лежали неподалік, і зняла з пояса телефон. Знайшла КОКС і подала слухавку Барбі, той майже моментально почав у неї говорити. Мабуть, Кокс одразу ж відреагував на дзвінок.

— Алло, полковнику. Це Барбі. Я на волі. Ризикну, повідомлю вам наше місцезнаходження. Це Чорна Гряда. Старий сад Маккоя. Є він у вас на вашій… окей, отже, є. Звісно, що мусить бути. І ви маєте поряд себе супутникові знімки міста, так?

Він послухав, потім спитав у Коса, чи є на знімках світлова дуга у формі підкови, яка охоплює гряду і закінчується біля межі з ТР-90. Кокс відповів негативно, а тоді, судячи з виразу на обличчі Барбі, сам спитав про деталі.

— Не зараз, — сказав Барбі. — Зараз мені потрібно, щоб ви дещо зробили для мене, Джиме, і чим швидше, тим краще. Вам для цього потрібна пара «Чінуків».

Він пояснив, що треба зробити, Кокс вислухав, потім щось відповів.

— Саме зараз я не можу вдаватися в деталі, — сказав Барбі. — Та якби й зміг, навряд, щоби від цього щось прояснішало. Просто повірте мені: якесь дуже смердюче дільце тут заварюється, і, я певен, найгірше ще попереду. Можливо, якщо нам пощастить, нічого не трапиться до Гелловіну. Але мені не віриться, що нам пощастить.