Розділ «У ДРАЙВІ»

Рендолф повільно й поважно похитав головою.

— Не можу цього дозволити, Ерні. Не міг би, навіть якби ти все ще офіційно числився тут, як от… — він кивнув на Джека Кейла, котрий уже кинув на стіл папери і міг терзати собі волосся обома руками. — ЗАКРИТО ДО ОСОБЛИВОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ. Так мені сказали виборні, а я виконую накази. Крім того, брехня завше повертається, аби вкусити тебе за сраку.

— Авжеж, Дюк Перкінс на таке відповів би їм, щоб підтерлися цим самим наказом, — закинув Ерні. — Тобі мусить бути соромно, Піте, що виносиш гівна за тим жирним лайнометом. Він накаже тобі танцювати, а ти й навприсядки.

— Краще тобі стулити пельку, якщо не хочеш собі гіршого, — націлився пальцем на нього Рендолф. Палець трішечки тремтів. — Якщо не хочеш решту дня просидіти в камері за неповагу до закону, краще закрий рота і виконуй наказ. Зараз кризова ситуація…

Ерні не повірив власним вухам.

— Неповагу до закону? Та звідки ти такий взявся!

— Звідки треба. Якщо хочеш мене випробувати, давай, продовжуй.

Пізніше — надто пізно, щоби це мало якийсь сенс — Джулія Шамвей збере докупи більшість фактів про те, як почалося заворушення у «Фуд-Сіті», хоча так ніколи їх і не опублікує. Якби навіть вона це зробила, це був би просто репортаж, котрий дає відповідь на стандарті питання: Хто? Що? Де? Коли? Чому? Як? Якби її хтось попросив написати про емоційні підґрунтя тієї події, вона б розгубилася. Як пояснити, що люди, котрих вона знала все своє життя, люди, яких вона поважала, яких любила, перетворилися на дику орду. Вона запевняла себе: «Я б розібралася краще в усьому, якби була там від самого початку і бачила, як все почалося», але то була суто раціональна логіка, відмова погодитися з існуванням некерованого, позбавленого розсудливості дикого звіра, котрий постає, коли на це провокують наляканих людей. Вона ніколи не думала, що цей звір може виринути в їхньому місті.

Але для цього не було ніяких передумов. Ось до чого вона знову й знову поверталася подумки. Місто прожило відрізаним від світу усього лиш якихось сімдесят годин; в ньому було повно харчів різного виду; тільки пропану чомусь дивним чином було замало.

Пізніше вона скаже: «Це був момент, коли наше місто нарешті усвідомило, що з ним відбувається». Можливо, у цій думці був якийсь сенс, але він її не задовольняв. Єдине, що вона могла сказати з цілковитою певністю (а казала це вона лише самій собі), її місто з'їхало з глузду, і ніколи потім більше не стало колишньою особистістю.

Першими, хто помічає оголошення, виявляються Джина Буффаліно і її подруга Герріет Біґелоу. Обидві дівчини одягнені в білу медсестринську уніформу (це була ідея Джинні Томлінсон; вона вважала, що білий колір викликає більшу довіру в пацієнтів, ніж карамельні волонтерські фартушки), і виглядають вони беззаперечно гарними. А ще втомленими, попри властиву юності здатність до швидкого відновлення сил. Вони прийшли купити батончиків, — щоб вистачило всім, окрім бідного Джиммі Серойса з його діабетом, так вони запланували, — а обговорюють вони метеорний дощ. Розмова припиняється, коли вони бачать оголошення на дверях.

— Маркет не може бути закритим, — каже Джина недовірливо. — Зараз же ранок вівторка.

Вона нахиляється до шибки, прикриваючи долонями собі обличчя, щоб уникнути відблисків яскравого вранішнього сонця.

У той час, як вона зайнята цією справою, під'їжджає Енсон Вілер, поряд з котрим сидить на пасажирському сидінні Розі Твічел. У «Троянді-Шипшині» залишився Барбі, він закінчує підготовку до сніданку. Раніше, ніж Енсон встигає вимкнути двигун, Розі вискакує з невеличкого фургона, на борту якого намальована її тезка. У її руках довгий список необхідних покупок, вона хоче придбати всього якомога більше і якомога швидше. І тут вона бачить приліплене до дверей оголошення: «ЗАКРИТО ДО ОСОБЛИВОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ».

— Що за чорт? Я лишень учора ввечері бачила Джека Кейла, і він про це навіть словом не прохопився.

Каже це вона Енсону, котрий підтягнувся за нею в кільватері, але відповідає їй Джина Буффаліно:

— Там же повно продуктів. Усі полиці заставлені.

Підтягуються інші люди. Маркет мусив би відкритися за п'ять хвилин, і Розі не одна така, хто запланував розпочати день із ранніх закупів; люди в різних кутках міста, прокинувшись і зрозумівши, що Купол нікуди не подівся, вирішили поповнити свої запаси. На питання пояснити такий раптовий наплив покупців, Розі могла б відповісти:

— Точно так люди поводяться кожної зими, коли метеорологи прогнозують замість снігопаду хуртовину. Сендерс із Ренні не могли вибрати більш гіршого дня, щоб учинити таке лайно.

Серед ранніх покупців з'являються другий і четвертий екіпажі поліцейської дільниці Честер Мілла. За ним під'їжджає й Френк Делессепс у своїй «Нова» (він здер з машини наліпку «СРАКА, ПАЛИВО АБО ТРАВА», второпавши, що та навряд чи личить офіцеру на службі закону). Картер з Джорджією — у двійці: Мел Ширлз і Фредді Дентон у четвірці. Вони вичікували, припаркувавшись далі по вулиці, біля «Maison des Fleurs»[268] Леклерка, за наказом Рендолфа.