Розділ «ВЛИП»

— Перестань репетувати, як стара баба, і відвези мене назад до міста. Я мушу знайти Джуніора. Нам з ним треба дещо обговорити.

Бренда Перкінс і преподобна Пайпер Ліббі стояли біля «Діппера» поряд з «Субару» пані Пайпер.

— Я й не вірила, що вийде, — промовила Бренда. — Але я б збрехала, якби сказала, що не розчарована.

— Я теж, — погодилася Пайпер. — Гірко. Я б запропонувала підвезти тебе до міста, але мушу ще заїхати до декого з моїх парафіян.

— Не на Малій Курві, сподіваюсь? — спитала Бренда, киваючи великим пальцем на задимлене небо.

— Ні, це в інший бік. Східний Честер. Джек Еванс. Він втратив дружину в День Купола. Дикий інцидент. Хоча зараз усе в нас тут дике.

Бренда кивнула.

— Я бачила його на Дінсморовому полі, він тримав плакат з портретом своєї дружини. Бідний, бідний чоловік.

Пайпер підійшла до відкритого вікна з боку водійського сидіння, де перед кермом сидів Кловер, розглядаючи натовп, що розходився з «Діппера». Вона порилася в кишені, дала псу якийсь смаколик, а вже тоді сказала:

— Посувайся, Кловере, сам знаєш, ти ж знову провалив екзамен на водія. — А тоді, конфіденційно, до Бренди: — Він ніяк збіса не навчиться паралельному паркуванню.

Пес перестрибнув на пасажирське сидіння. Пайпер відчинила дверцята машини й поглянула на дим.

— Певно, добряче горить ліс у Таркер Міллі, але нас не зачепить, — вона невесело усміхнулася Бренді. — Ми під захистом Купола.

— Велике щастя, — промовила Бренда. — Передавай Джекові мої співчуття. І мою любов.

— Авжеж, обов'язково, — відповіла Пайпер і від'їхала.

Бренда, засунувши руки в кишені джинсів, уже виходила з парковки, думаючи, чим би їй себе зайняти решту дня, коли під'їхала Джулія Шамвей і допомогла їй вирішити цю проблему.

Ракети, що вибухали проти Купола, не розбудили Саммі Буші, натомість це зробив гучний дерев'яний тріск і наступний за цим плач Малюка Волтера.

Ідучи геть, Картер Тібодо з приятелями забрали всю траву, яка зберігалася в холодильнику, але її житло вони не обшукали, тож взуттєва коробка з намальованими на ній черепом і перехрещеними кістками так і залишилася в шафі. Також і записка, надряпана хистким, з нахилом уліво почерком Філа Буші: МОЄ ЛАЙНО! ЛИШЕНЬ ТОРКНИСЯ — І ПОМРЕШ!

У коробці не було трави (Філ завжди пхекав у бік маривани, називаючи траву «ліками для коктейльних вечірок»), а Саммі в свою чергу не цікавилася коробкою з «кришталем». Вона не мала сумнівів, що «підручні» радо б його викурили, але сама вважала, що кришталь — це скажене лайно для скажених людей, бо хто ж інший стане вдихати дим, у якому містяться вимариновані в ацетоні обрізки чиркал сірникових коробок? Проте там зберігався й інший, менший пакетик, у якому лежало з півдесятка «Мрій-човників», тож, коли Картер зі своєю зграєю пішов геть, вона проковтнула одну таблетку, запивши теплим пивом з пляшки, що стояла захована під ліжком, у якому Саммі тепер спала сама… тобто окрім тих випадків, коли брала до себе Малюка Волтера. Або затягувала Доді.

Їй майнула думка, чи не проковтнути разом усі «Мрій-човники» і таким чином раз і назавжди завершити це її нещасне гівняне життя; вона, мабуть, так би й зробила, якби не Малюк Волтер. Хто опікуватиметься ним, якщо вона помре? Він навіть може померти з голоду у своїй колисці, отака жахлива думка.

Геть із тим самогубством, але ніколи ще в житті вона не почувалася такою печальною, пригніченою. І забрудненою. Її принижували й раніше, знає Бог, подеколи Філ (котрий любив кохатися утрьох під кайфом, поки зовсім не втратив інтерес до сексу), інколи хтось інший, час від часу вона сама принижувалася — Саммі Буші ніколи так і не збагнула простої істини, що можна бути самому собі найкращим другом.