Розділ «РАКЕТНИЙ УДАР НЕМИНУЧИЙ»

Сходи були абсолютно звичайними, але їй не хотілося підніматися ними, хотілося просто почекати, поки Джекі не впевниться, що в домі нікого нема, і тоді вони поїдуть вже до радіостанції. Але коли партнерка її погукала, Лінда пішла нагору.

Джекі стояла посеред Коґґінсової спальні. На одній стіні її висів простий дерев'яний хрест, а на протилежній табличка з написом: ОКО ЙОГО ПИЛЬНУЄ ГОРОБЧИКА[202]. Покривало на ліжку було відвернуто. На простирадлі під ним помітні були сліди крові.

— І ось це, — покликала Джекі. — Йди-но сюди.

Лінда неохоче підійшла. Між ліжком і стіною на полірованій дерев'яній підлозі лежав перев'язаний вузлами шмат линви. На вузлах теж була кров.

— Скидається на те, що його хтось бив, — похмуро зауважила Джекі. — Либонь, так сильно, що він аж втратив свідомість. А тоді вони поклали його на… — Вона перевела погляд на партнерку. — Ні?

— Бачу, ти росла не в релігійній родині, — сказала Лінда.

— Якраз навпаки. Ми вірили у святу трійцю: Санта-Клауса, великоднього зайця[203] і зубну фею. А ти?

— У простій, як вода з водогону, баптистській сім'ї, але про такі речі, як ми оце тут бачимо, я чула. Гадаю, він займався самобичуванням.

— Йо! Це ж колись таке робили люди за свої гріхи?

— Так. І, я гадаю, це ніколи цілком не виходило з моди.

— Тоді картина яснішає. Типу того. Сходи-но до туалету, подивися, що там на бачку унітаза.

Лінда не поворухнулась. Линва з вузлами сама по собі погана річ, але загальна атмосфера будинку, якесь відчуття запустіння — це було ще гірше.

— Катай. Ніхто там тебе не вкусить, а я ставлю долар проти десяти центів, що ти в житті бачила дещо гірше.

Лінда пішла до туалету. На унітазному бачку лежали два журнали. Один благочестивий — «Горниця». Другий називався «Юні східні щілки». Лінда сумнівалася, щоб такий часопис продавали в якихось релігійних книгарнях.

— Отже, — підсумувала Джекі. — Картина ясна? Він сидить на унітазі, збиває собі олійку…

— Збиває олійку? — загиготіла Лінда, попри свою знервованість. Чи, може, через неї.

— Це моя мати так казала, — пояснила Джекі. — Словом, після того, як покінчить з цим ділом, він відривається на повну, лупить себе, замолюючи гріхи, а тоді вже лягає в ліжко і бачить солодкі азійські сни. Сьогодні він прокидається відпочилий, вільний від гріхів, робить свої вранішні релігійні процедури, сідає на велосипед і їде до міста. Годяща версія?

Версія була годяща. От лише не пояснювала вона, чому атмосфера у цьому домі здавалася їй такою негодящою.

— Пішли, перевіримо радіостанцію, — промовила вона. — Хочеться вже скоріше повернутися до міста та випити кави. Я пригощаю.

— Добре, — погодилася Джекі. — Я буду чорну. З моєю гіпотонією…