Розділ «Ї-ГІ-ГІ»

— Ох, — зітхнула вона.

— Засинай, доню.

— Добре, татуню. — Вона перевернулася на бік і заплющила очі. Трохи поворушилася під ковдрою, а потім затихла. Одрі, котра лежала на підлозі, піднявши голову, й дивилася на них, знову поклала морду собі на лапи і сама заснула.

Расті трохи посидів там, послухав дихання своїх дочок, запевняючи себе, що нема ніяких причин для страхів, всі люди вряди-годи балакають уві сні. Він запевняв себе, що все гаразд — достатньо було лише поглянути на сплячу на підлозі собаку, щоби в цьому впевнитися, — але посеред глупої ночі важко бути оптимістом. Коли до світанку ще залишалося кілька довгих годин, погані думки втілилися і почали блукати. Посеред ночі сни перетворилися на зомбі.

Врешті-решт він вирішив, що йому не хочеться пирога з журавлиною й помаранчами. Йому схотілося повернутися до ліжка, притиснутися до своєї теплої сплячої дружини. Але, перш ніж вийти зі спальні, він погладив шовковисту голову Оді.

— Вартуй, дівчинко, — шепнув він їй.

Оді розплющила одне око, поглянула на нього.

Він подумав: «Золотава ретриверка. — І, природно, наступна асоціація. — Золотий бейсбольний м'яч. Поганий м'яч».

Тієї ночі, попри нововиявлену жіночу приватність, Расті залишив їхні двері відкритими.

Коли Великий Джим повернувся додому, Лестер Коґґінс сидів у нього на ґанку. Коґґінс читав Біблію при світлі ліхтарика. Великий Джим не пройнявся такою ревністю преподобного, настрій, який у нього й так був поганим, ще більше погіршав.

— Хай благословить тебе Господь, Джиме, — привітався Лестер, підводячись. Він вхопив і палко стиснув протягнуту йому Великим Джимом руку.

— І тобі благословення, — сміливо відповів Великий Джим.

Коґґінс ще раз міцно стиснув йому руку наостанок і врешті її відпустив.

— Джиме, я тут тому, що отримав одкровення. Минулої ночі я просив його, бо вельми було мені тяжко, а сьогодні вдень воно трапилося. Бог напоумив мене і через Писання, і через того хлопчика.

— Через сина Дінсмора?

Коґґінс гучно цмокнув губами свої складені долоні й здійняв їх до неба.

— Саме так. Через Рорі Дінсмора. Хай перебуває він у Божій благодаті во віки віків.

— Саме зараз він вечеряє з Ісусом, — промовив Великий Джим машинально. У світлі свого ліхтаря він вивчав преподобного, і йому не подобалося те, що він бачив. Хоча на ніч різко похолоднішало, шкіра Коґґінса блищала від поту. Очі були витріщені, білкаті. Волосся в нього їжилося якимись дикими кучерями й піддашками. І взагалі він мав вигляд людини, що збилася на манівці і скоро впаде в рівці.

Великий Джим подумав: «Це недобре».

— Авжеж, — підхопив Коґґінс. — Я певен. Бенкетують… в обіймах предвічних рук…