Розділ «Ї-ГІ-ГІ»

— Ти бачив лист Президента.

— Я бачив щось, що Джулія Шамвей могла самотужки склепати на своєму гаспидському комп'ютері. Чи не так, Енді?

— Авжеж, — промовив Енді, не повертаючи голови. Він усе ще щось складав до сейфа. А потім вкотре перекладав уже було складені теки.

— А якщо навіть припустити, що лист дійсно був від Президента? — спитав Великий Джим, цілком розтягуючи своє широке, з кількома підборіддями лице в тій усмішці, яку вона так ненавиділа. Ендрія, мабуть, уперше ледь не з зачаруванням помітила на тих його підборіддях щетину і зрозуміла, чому Джим завжди намагається так ретельно голитися. Щетина надавала йому зловісного ніксонівського[176] вигляду.

— Ну… — її занепокоєння вже межувало зі страхом. Вона хотіла сказати Джиму, що просто намагалася бути люб'язною, але насправді ж не зовсім так, там було дещо більше, і вона гадала, що Джим це помітив. Він вельми примітливий. — Ну, розумієш, він же Головнокомандувач.

Великий Джим зневажливо відмахнувся:

— Ти знаєш, хто такий командувач, Ендріє? Я тобі поясню. Той, хто заслуговує на лояльність і слухняність тому, що має ресурси, якими може допомогти нужденним. Це мусить бути чесний обмін.

— Так! — підбадьорилася вона. — Такі ресурси, як ті крилаті ракети!

— Гаразд, якщо від них буде якась користь.

— А чому їй не бути? Він сказав, що кожна має бойову головку на тисячу фунтів.

— Зважаючи на те, як мало ми знаємо про Купол, як можеш ти чи будь-хто з нас знати щось напевне? Звідки нам знати, що ракета не зірве Купол, залишивши кратер завглибшки з милю на тому місці, де стояв Честер Мілл?

Вона збентежено дивилася на нього. Потираючи, розминаючи руками собі поперек у тому місці, де гніздився біль.

— Авжеж, усе в руках Божих, — сказав він. — І ти права, Ендріє, ракети можуть спрацювати. Але якщо ні, ми залишимося напризволяще, а Головнокомандувач, котрий не здатен допомогти своїм громадянам, не вартий і бризки теплої сечі до холодного нічного горщика, на моє переконання. Якщо їхній обстріл не дасть того результату і якщо вони не пошлють усіх нас до Слави Господньої, комусь доведеться опікуватися нашим містом. Кому краще цим займатися: якомусь приблуді, котрого доторкнувся своєю чарівною паличкою Президент, чи виборним особам, які вже тут є? Розумієш тепер, куди я навертаю?

— Мені полковник Барбара здався цілком здатним, — прошепотіла вона.

— Перестань так його називати! — закричав Великий Джим.

Енді впустив теку, а Ендрія з переляканим зойком зробила крок назад.

Але одразу ж вона стала й випросталася, вмент віднайшовши в собі той, притаманний янкі сталевий стрижень, завдяки якому колись мала хоробрість вперше балотуватися у виборні.

— Не смій кричати на мене, Джиме Ренні. Я тебе знаю ще відтоді, як ти в першому класі вирізав картинки з каталогу «Сіерз»[177]і наклеював їх на кольоровий картон, тож не кричи на мене.

— Ох, дідько тебе забирай, вона образилася. — Хижа усмішка розповзалася тепер від вуха до вуха, перетворивши верхню частину його лиця на якусь дражливу веселу маску. — Як же це нікчемашно недоречно. Але вже пізно, я втомився і вичавив із себе весь денний запас солоденького сиропу. Тож слухай сюди і не змушуй мене повторювати двічі. — Він поглянув собі на годинник. — Зараз одинадцята тридцять п'ять, а я ще до дванадцятої хочу потрапити додому.

— Я не розумію, чого ти від мене хочеш?