Розділ «БОЖЕВІЛЛЯ, СЛІПОТА, ЗЧУДУВАННЯ СЕРЦЯ»

— Я певна, що Марта залюбки візьме й Оді, — відповіла вона.

— Добре. Ти свою поліцейську рацію триматимеш при собі на чергуванні, так?

— Звісно, так.

— Тоді віддай свою домашню Марті. Погодьте з нею канал зв'язку. Якщо буде щось не те з Дженілл, я відразу прилечу.

— Гаразд. Дякую, мій миленький. Є якась надія, що ти зможеш навідатися туди вдень?

Расті розмірковував про свої шанси, коли побачив Дагі Твічела, той наближався коридором. Звичною своєю ходою «все по цимбалах», із закладеною за вухо сигаретою, але Расті помітив, яке стурбоване в нього обличчя.

— Можливо, мені вдасться втекти на годинку, але обіцяти не можу.

— Я розумію, але так добре було б побачитися з тобою.

— Мені теж. Бережися там. І кажи людям, щоби не їли тих хот-догів. Берпі міг їх витримувати в себе в холодильнику всі десять тисяч років.

— Там у нього стейки з мастодонтів, — підхопила Лінда. — Кінець зв'язку, любий мій. Я на тебе чекатиму.

Расті засунув рацію в кишеню свого білого халата й обернувся до Твіча.

— Що трапилося? І прибери сигарету в себе з-за вуха. Тут лікарня.

Твіч дістав сигарету зі сховку і поглянув на неї.

— Я хтів її викурити біля складу.

— Погана перспектива, — зауважив Расті, — для того місця, де зберігається запас пропану.

— Саме про це я й прийшов тобі сказати. Більшої частини балонів нема, пропали.

— Маячня. Вони ж величезні. Точно не пам'ятаю, кожний на три чи на п'ять тисяч галонів.

— То що ти хочеш цим сказати? Я забув зазирнути за віник?

Расті почухав потилицю.

— Якщо вони будуть — ким би ті вони не були — гасити це силове поле довше трьох-чотирьох днів, нам знадобиться багато газу.