Розділ «МОЛИТВИ»

— То пусте. Продовжуйте, сер.

— Вони всі погоджуються з тим, що силове поле виникло не саме собою. Його мусить генерувати щось поблизу або в центрі нього. Наші хлопці гадають, що центр — це найімовірніше. «Це як держак парасольки» — так один з них висловився.

— Ви вважаєте, що це робота когось зсередини?

— Ми не відкидаємо такої можливості. Але, на наше щастя, в місті ми маємо відзначеного нагородами офіцера…

«Колишнього, — подумав Барбі. — А нагороди пішли на дно Мексиканської затоки півтора року тому». Проте схоже, що строк його служби продовжено, подобається йому самому це, чи ні. Гастролі подовжено на вимогу публіки, як то кажуть.

— …чиєю спеціалізацією в Іраку було полювання на фабрики вибухівки Аль-Каїди. Знаходження їх і ліквідація.

Отже, просто якийсь такий собі генератор. Йому згадалися усі ті генери, які вони проминули, їдучи сюди з Джулією Шамвей, ті, що гули в темряві, виробляючи тепло і світло. Пожираючи заради цього пропан. Він усвідомив, що тепер пропан і акумулятори, навіть більше за їжу, стають у Честер Міллі золотим стандартом. Однак він розумів: люди точно палитимуть дрова. Коли похолоднішає і закінчиться пропан, вони спалюватимуть багато деревини. Стовбури, гілки і тріски. І будуть до сраки їм усі ті канцерогени.

— Той генератор навряд чи схожий на ті, що працюють цієї ночі у вашому закутку нашого світу, — промовив Кокс. — машина, яка здатна творити таке… ми не знаємо, на що вона може бути схожа чи хто міг її збудувати.

— Але наш Дядечко Семмі бажає таку машинку собі, — підхопив Барбі. Телефон у його руці міг ось-ось луснути, так міцно він його стискав. — Це й є пріоритетним завданням, чи не так? Сер? Бо така машинка здатна змінити світ. Мешканці цього міста — питання абсолютно другорядне. Фактично, другорядні втрати.

— Ох, тільки не треба мелодраматизму, — відрізав Кокс. — У даному випадку наші інтереси збігаються. Знайдіть генератор, якщо він там знаходиться. Відшукайте його, як ви розшукували бомбові фабрики, і змусьте його перестати працювати. Ось і кінець проблемі.

— Якщо він тут є.

— Якщо він там, значить все окей. Ви спробуєте?

— А хіба я маю вибір?

— Мені так не здається, але я кадровий військовий. Для нас свободи вибору не існує.

— Кене, це реально якісь срані протипожежні навчання.

Кокс не поспішав із відповіддю. Хоча на тому боці лінії застигла тиша (не рахуючи ледь чутного гудіння, яке могло вказувати на те, що розмова записується), Барбі майже фізично відчував, як той розмірковує. Нарешті він промовив:

— Так і є, але ж тобі, курвалю, завжди дістається найзапашніше лайно.

Барбі розсміявся. Незмога було стриматися.

На зворотному шляху, коли вони вже проїжджали повз Церкву Святого Христа-Спасителя, Барбі обернувся до Джулії. У світлі вогників приладової панелі його обличчя мало вигляд утомлений і серйозний.

— Я вас не переконуватиму, що треба мовчати геть про все, — промовив він. — Але сподіваюсь, що про одну річ ви інформацію притримаєте.