Розділ «НА ДОБРО МІСТУ — ЛЮДЯМ НА ДОБРО»

— Я так зрозуміла, що на Малій Курві зараз ніяких натовпів?

— Саме зараз жодної душі.

— Добре, — вона поклала блокнот до кишені й підібрала фотоапарат. Горес терпляче чекав, сидячи під дверима.

— Гаразд, коли я можу очікувати на ваш дзвінок? Тобто на дзвінок Барбі з вашого мобільного?

Вона кинула погляд собі на зап'ясток, побачивши, що зараз уже по десятій. Як це, заради Бога, так швидко промайнув час?

— Ми будемо там десь о десятій тридцять, звісно, якщо я зможу його знайти. А я гадаю, що зможу.

— Дуже добре. Передайте йому привіт від Кена. Це…

— Жарт, авжеж, розумію. Хтось нас зустріне?

Зависла пауза. Коли він заговорив знову, в його голосі чулася нехіть.

— Там прожектори, і вартові біля шлагбаума, але їм наказано не балакати з мешканцями.

— Чому це, навіщо? Хай Господь милує, чому?

— Якщо ця ситуація не вирішиться, міс Шамвей, для вас усе згодом стане зрозуміло. Ви й зараз можете майже все вирахувати самі — мені ви здаєтеся досить мудрою жінкою.

— Та йоб же вашу матір, полковнику! — скрикнула вона, бо допекло. Горес біля дверей нашорошив вуха.

Кокс засміявся, щиро, не ображено.

— Атож, мем, чую вас чітко, ясно. Тож десята тридцять?

Їй кортіло сказати йому «ні», але, звісно, вона собі цього дозволити не могла.

— Десята тридцять. Якщо я його розшукаю. Отже, я вам подзвоню?

— Або ви, або він, але поговорити я хочу саме з ним. Чекатиму, тримаючи руку на телефоні.

— Тоді кажіть мені ваш магічний номер.

Вона затисла телефон між вухом та плечем і знову видобула з кишені блокнот. Завжди так: щойно заховаєш блокнот, як він тобі знову потрібен; цей факт їй довело життя, коли вона ще працювала репортеркою, і ось тепер вона знову в цій ролі. Названий ним номер чомусь налякав її найбільше з того, що він їй наговорив перед тим. Код починався з трьох нулів: 000.