Розділ «Частина друга»

І він зробив гримасу, пригадавши, як Гай кинув йому виклик, і саме він, Ланнон Гіканус, сорок сьомий Великий Лев Опета, страждав більше від того відчуження.

«Я не дозволю йому знову кудись їхати, – заприсягнувся він. – Не дозволю розлучатися зі мною, як він розлучився тепер. – І самочесність не покинула його. Він не став приховувати від себе, що ревнує до свого головного жерця. – Я готовий знищити будь-кого, хто стане між нами. Він мені потрібен».

Він подумав про останню подорож Гая Бен-Амона. Чи й справді існує потреба, щоб верховний жрець вирушив у дорогу на чотириста миль, узявши із собою дві когорти легіону і жрицю та пророчицю Опета для того, щоб освятити якесь дрібне святилище богині на місці перебування самітного гарнізону в північному царстві? Ланнон думав, що Гай покинув Опет із якоїсь мало зрозумілої особистої причини, а тепер цар нудиться, дратується й почувається самотнім. Гай знав, що Ланнон планує влаштувати свято на свої іменини.

Поквапна хода якихось озброєних людей урвала думки Ланнона. Він обернувся від вікна саме в ту мить, коли троє високих офіцерів вдерлися до кімнати. Із ними швидко ввійшов центуріон у запорошеному плащі й неначищеному обладунку. Пилюка була в його бороді й покривала сандалі та поножі.

– Мій володарю. Дуже погані вісті.

– Що таке?

– Повстання рабів.

– Де?

– У Гальї.

– Скільки їх?

– Дуже багато. Ми точно не знаємо. Ось цей чоловік, – і вони показали на центуріона, – усе бачив на власні очі.

Ланнон обернувся до стомленого офіцера.

– Розповідай! – наказав він.

– Я був у патрулі, величносте. П’ятдесят людей, які йшли на північ. Ми побачили дим, та, коли дійшли до шахти, там усе скінчилося. Вони відкрили ворота табору й перебили гарнізон. – Він замовк, пригадавши мертвих чоловіків із розпоротими животами й криваве місиво після кастрації між їхніми ногами. – Усі вони пішли геть, крім хворих і скалічених. Цих вони покинули.

– Скільки?

– Близько двохсот.

– Що ви зробили з ними?

– Віддали мечу.

– Добре! – кивнув головою Ланнон. – Говори далі.

– Ми пішли за головною масою рабів. Їх було більше, аніж п’ять тисяч, коли вони покинули Галью, і вони вирушили на північ.