TextBook Ланнон перебував у нестямному гніві, який люто його трусив і зробив його обличчя та губи такими блідими, що на щоці виразно проступив чорний грудкуватий рубець рани.
– Ти пошив мене в дурні! – сказав він тихо, але голос його тремтів від скаженої люті.
– Він позначений богом, – запротестував Гай.
– Не намагайся заховатися за своїми богами, жерче. Ти і я, обидва, знаємо, що багато з Ваалових рішень ухвалюються Гаєм Бен-Амоном для Гая Бен-Амона.
– Величносте!
Гай хапнув ротом повітря на це звинувачення, на його жахливе блюзнірство.
– Ти пошив мене в дурні, – повторив Ланнон. – Ти хочеш помістити цього варвара поза моєю досяжністю, ти прагнеш гратися у політику зі мною.
– Неправда, мій володарю. Я ніколи не посмів би.
– Ти посмієш, жерче. Ти посмієш украсти зуби з рота живого Великого Лева, якщо в тебе з’явиться така забаганка.
– Мій володарю, я твій вірний, найвідданіший…
– Ступай тихо, жерче. Я остерігаю тебе. Ти літаєш високо в чотирьох царствах, але ніколи не забувай, що твоя слава залежить від моєї ласки.
– Я це знаю дуже добре.
– Я, що прославив тебе, можу так само легко скинути тебе вниз.
– Я знаю, мій володарю, – смиренно відповів Гай.
– Тоді віддай мені цього варвара, – зажадав Ланнон, і Гай подивився на нього з виразом глибокого жалю.
– Він мені не належить, і тому я не можу віддати його, мій володарю. Він належить богам.
Ланнон заревів від безпорадної люті й схопив важку амфору з вином. Він пожбурив нею в голову Гая, але Гай ухилився з притаманною йому спритністю. Амфора влучила у шкіряну стінку намету, яка пом’якшила удар, і впала на землю, не розбившись, вино забулькотіло, виливаючись із шийки, й було всмоктане твердою землею.
Ланнон тепер підхопився на ноги, нависши над Гаєм, витягши перед собою стиснуті кулаки, тверді, як дерев’яні киї, біцепси на його руках перетворилися на опуклі клубки. Він тримав ці кулаки під носом Гая, і його світлі очі блищали синім, мертвотним світлом, браслети з червоного золота затанцювали на його ліктях, коли він затремтів від люті.
– Геть від мене! – сказав він здушеним голосом. – Забирайся швидше… поки… я…
Гай не затримувався, щоб почути кінець фрази.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сонячний Птах» автора Вілбур Сміт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 44. Приємного читання.