Розділ «Частина друга»

– Мій володарю…

– Годі, Гаю! Годі, я кажу! Іди й розпорядися привести його сюди.

На заході сонця царя венді привели на відкрите місце на березі річки під гарнізонними мурами Сета. Він був одягнений у шкіряний плащ, розмальований символами Ваала, й закутий у символічні ланцюги жертви. Гай стояв із жерцями та вельможами, й, коли вони вивели наперед приреченого царя, він зупинив погляд на Гаї. Ті жахливі жовті очі, здавалося, вгородилися в тіло Гая, здавалося, витягували на поверхню його душу крізь отвори очей.

Гай розпочав ритуал, заспівавши жертовну молитву, шанобливо вклонившись палахкотючому образу бога на західному небі, й протягом усього цього часу він відчував, як ті очі вгризалися йому в нутро.

Помічник Гая подав йому сокиру з грифами. Відполірована, вона блищала червоним світлом і золотом в останніх променях призахідного сонця. Гай підійшов туди, де стояв Манатассі, й підняв погляд на нього.

Наглядачі рабів ступили наперед і скинули плащ із плечей жертви. Крім золотих ланцюгів він не мав тепер на собі іншого одягу й був прекрасним. Вони скинули з його ніг сандалі із сиром’ятної шкіри. Наглядачі рабів чекали з ланцюгами в руках, по сигналу Гая вони повинні були збити жертву з ніг і повалити його на землю так, щоб його шия лягла під лезо сокири.

Гай завагався, неспроможний примусити себе дати наказ, зачарований жовтими очима, що проникали в саму його суть. Зробивши над собою зусилля, він відірвав погляд від тих очей і подивився вниз. Він уже подавав сигнал, але його рука завмерла. Він прикипів поглядом до босих ніг Манатассі.

Спостерігачі, що стояли навколо нього, неспокійно заворушилися, дивлячись на обрій, де сонце швидко опускалося за дерева. Скоро буде пізно приносити жертву.

Але Гай не відривав погляду від ніг Манатассі.

– Сонце заходить, жерче. Бий! – раптом сердито вигукнув Ланнон у тиші, і звук його голосу, здавалося, розбудив Гая. Він обернувся до Ланнона.

– Мій володарю, ти це повинен побачити.

– Сонце заходить, – нетерпляче вигукнув Ланнон.

– Подивися, – наполягав Гай, і Ланнон виступив наперед і став поруч нього.

– Бачиш! – Гай показав на ноги царя венді, й Ланнон спохмурнів, швидко втягнувши в себе повітря.

Ноги Манатассі були жахливо спотворені, глибоко розділені між пальцями, вони скидалися на пазурі якогось надприродного птаха. Мимохіть Ланнон відступив назад, зробивши рукою знак, що відвертає лихо.

– У нього пташині ноги, – сказав Гай. – Це ноги священного сонячного птаха Ваала.

Від спостерігачів почулися гомін і шарудіння. Вони понахиляли голови вперед з огидною забобонною цікавістю.

Гай підняв голос.

– Я оголошую, що цей чоловік позначений богом. Він перебуває під заступництвом богів, і його не можна відправити як посланця.

Поки він говорив, сонце опустилося за край світу, й у повітрі запанувала прохолодна темрява.