Розділ «Частина друга»

Гая опанував напад жадібності, він не міг повірити своєму щастю. Він багатий, багатий! Він сьогодні ж таки повинен принести жертву богам. Білого бика щонайменше. Як зазначив Ріб-Адді, ринок має бути переповнений, і Гай зможе купити такого бика задешево. Потім він пригадав, що тепер не має потреби скупитися.

Він може дозволити собі будь-яку розкіш, про яку раніше мріяв, і в нього ще залишиться досить грошей, щоб придбати собі маєток на терасах Зенґу й купити право на частку від прибутків, що їх обіцяють торговельні галери Габбакука Лала. Купити ще й місце в одному із синдикатів видобутку золота, що забезпечить його надійним прибутком на все життя. Більше йому не доведеться носити латані туніки, не доведеться вимагати від своїх служників скоротити споживання м’яса чи купувати дешеві кислі вина в портових тавернах. А потім він із радістю усвідомив, що він більше не залежатиме від гостинності Ланнона та від доброї волі його юних дівчат-рабинь. Він придбає одну з таких дівчат для себе – ні, хай йому біс, він придбає двох або й трьох! Юних, вродливих і поступливих. Він відчув, як його опановує збудження. Він зможе тепер собі дозволити навіть дружину, навіть дочки шляхетних родин тепер навряд чи дивитимуться на його спину, бо їхні очі будуть засліплені блиском такої купи золота.

А тоді несподівано він пригадав Таніт, і видиво дівчат-рабинь та дружин відійшло назад, розтануло в туманах його уяви. Його настрій катастрофічно впав. Жриці Астарти присвячені богині, вони ніколи не зможуть вийти заміж. Несподівано Гай перестав відчувати себе таким багатим, яким відчував ще хвилину тому.

– Ти не чуєш свого царя, коли він звертається до тебе? – запитав Ланнон, і Гай винувато стрепенувся.

– Мій володарю, я замріявся. Пробачте мені.

– Тепер не той час, щоб мріяти, – дорікнув йому Ланнон.

– То що саме сказав мені Великий Лев?

– Я сказав, щоб ти звелів привести сюди того варвара. Ми поговоримо з ним, поки збирається легіон.

Гай подивився на свої когорти, що вишикувалися на плацу перед наметом, у якому сидів Ланнон. Штандарти легіону блищали в сонячному світлі, й офіцери стояли, не виструнчені, перед своїми людьми. Вони чекали, й Гай тихо зітхнув.

– Якщо так хоче Великий Лев.

– Нехай його приведуть, – наказав Ланнон.

Вони закували його на зап’ястках і щиколотках, так само, як і на горлі. Наглядачам вистачало одного погляду, щоб помітити небезпечного раба, й тепер двоє з них вели його за ланцюг, обкручений навколо шиї.

Такий самий великий, яким і пам’ятав його Гай, його шкіра тепер здавалася навіть чорнішою, але це був молодий чоловік. Гай був дещо спантеличений, цар венді здався йому чоловіком зрілого віку, але він помилявся. Кремезність і впевненість у собі робили його старшим.

Гай побачив, як він боровся з ланцюгами, тручись об них тілом, обдираючи шкіру об залізо, рана в його паху була грубо перев’язана листям і корою. Крізь ту пов’язку вже проступала жовта гноянка, а тіло навколо неї здавалося твердим і розпухлим. Хоч він накульгував, хоч ланцюги зневажливо бряжчали за кожним його кроком і хоч наглядачі рабів тягли його так, ніби він був захопленим під час полювання звіром, не випадало сумніватися в тому, що він цар. Він стояв перед Ланноном, трохи нахиливши шию, змережану тугими сухожилками. Його очі світилися люттю, навіть білки за тонкою сіткою кривавих судин мали жовтий димучий колір, і він дивився на тих, хто захопив його в полон, із ненавистю, яку, здавалося, можна відчути на доторк.

– Це ти взяв у полон цього великого чорного звіра, Гаю? – сказав Ланнон, повертаючи велетню його погляд. – Ти здолав його сам, без допомоги?

Ланнон здивовано похитав головою й обернувся до Гая, але Гай дивився на царя венді.

– Як тебе звуть? – тихо запитав Гай, і велика кругла голова царя смикнулася в його бік, погляд розлючених очей прикипів до його очей.

– Звідки ти знаєш мову венді?

– Я знаю багато мов, – відповів йому Гай. – Хто ти такий?

– Манатассі, цар венді.