Розділ «Частина друга»

– Хто правитиме в Опеті після мене?

– Той, хто вб’є великого лева, – відповіла Таніт.

Ланнон відкинув чашу з вином убік, і вона впала на кам’яну підлогу, а вино забризкало ноги раба, який чекав поблизу.

– Великому леву настав кінець! – крикнув він. – Я вбив останніх – то ти смієш пророкувати загибель династії Барка?

– Це твоє шосте запитання, мій володарю. – Таніт підняла голову. – Я не бачу на нього відповіді.

– Заберіть її звідси! – загорлав Ланнон. – Женіть цю відьму геть.

І Гай негайно подав знак верховній жриці, щоб вона забрала дівчину, а рабові, щоб наповнив Ланнонову чашу вином, і другому рабові, щоб той приніс його лютню.

Після третьої пісні Гая Ланнон знову сміявся.

Напередодні того дня, коли легіони мали покинути Зенґ-Ганнон, Гай послав по жрицю Астарти та послушницю Таніт. Минуло вже п’ять днів після її катастрофічних пророцтв Ланнонові Гіканусу, й Гаєві знадобилася вся його сила волі, щоб не послати по неї раніше.

Коли вона прийшла, то була свіжіша й миловидніша, аніж він її пам’ятав. Поки жриця сиділа в затінку, Гай прогулювався з Таніт мурами міста, звідки було видно вулиці й двори, де військо лаштувалося в похід, а з другого боку – вони милувалися покритими лісом пагорбами й терасами, де раби працювали на чудово доглянутих виноградниках і в садах.

– Я наказав превелебній матері, щоб вона відправила тебе з конвоєм до Опета через серединне царство. Ти подорожуватимеш із дружинами царя, а в Опеті приєднаєшся до сестринства Астарти й чекатимеш мого повернення.

– Гаразд, мій володарю. – Її смиренний тон суперечив її зухвалому виразу.

Гай зупинився й подивився в її зелені очі, вона спокійно витримала його погляд, ледь помітно всміхаючись.

– Ти справді володієш даром передбачення, Таніт?

– Я не знаю, мій володарю.

– Що означали ті слова, які ти сказала царю?

– Я не знаю. То були слова, які прийшли в мою свідомість непроханими. Я не можу пояснити їх.

Гай кивнув головою і далі йшов мовчки. У цій дівчині була якась зворушлива невинність, поєднана зі світлим розумом і сонячним настроєм, якому неможливо було чинити опір. Гай знову зупинився, й вона чекала, коли він заговорить.

– Ти любиш богів, Таніт?

– Люблю.