Розділ «Частина друга»

– Скажи йому, я можу виставити чотирнадцять легіонів регулярного війська, таку саму кількість війська допоміжного й чотириста слонів.

– Він не повірить у такі цифри, мій володарю.

– Звичайно, ні, і я теж не повірю в те, що скаже мені він. Проте все одно скажи це йому.

Ось у такій атмосфері взаємної довіри й тривали переговори.

Вони домовилися допомагати один одному на флангах, об’єднуватися, щоб утримувати лінію великої річки на півночі, відбиваючи натиск мандрівних чорношкірих племен, і приходити один одному на допомогу, якщо цей кордон буде порушено.

– Принц хоче переглянути одиницю торгівлі, мій володарю. Він пропонує, щоб одному золотому пальцеві Опета дорівнювали п’ятсот міктгалів.

– Скажи йому делікатно, щоб він оголосив одиницею торгівлі власні яйця, – відповів Ланнон, усміхаючись до принца, й принц кивнув головою й усміхнувся йому у відповідь, зблиснувши дорогоцінними каменями на своїх пальцях.

Вони домовилися, що одному пальцеві золота відповідатимуть п’ятсот дев’яносто міктгалів, і стали домовлятися далі про ціну на рабів, на одяг із бавовни та шовку. На п’ятий день вони разом з’їли сіль й обмінялися екстравагантними подарунками, тоді як їхні армії показували свою майстерність у стрільбі з лука, битві на мечах та в стройовій підготовці. Ці вправи мали справити враження на протилежну сторону.

– Їхні лучники неефективні, – дав свою оцінку Ланнон.

– Їхній лук надто короткий, і вони натягують тятиву до пояса, а не до підборіддя, – погодився з ним Гай. – Вони обмежують дальність і влучність свого пострілу.

Потім вони обмінялися думками, коли побачили, як тренується їхня піхота.

– Їхня піхота легше озброєна й носить не дуже міцні обладунки, мій володарю. У них немає сокирників, і я сумніваюся, що ці нагрудники можуть відвернути стрілу.

– А проте рухаються вони швидко й мають незламний дух – не стався до них так поблажливо, мій Сонячний Пташе.

– Ні, мій володарю, я цього не зроблю.

Слони пробігли відкритою місцевістю, лучники в баштах сипали перед собою дощем стріл. Величезні сірі звірі розтоптали й розчавили ряди солом’яних манекенів, і їхні крики й трубні голоси пролетіли над пагорбами.

– Подивися на їхні пики, – прошепотів Ланнон. – Принц дивиться кудись у неозорість моря.

І то була правда, бо драви сиділи мовчазні й приголомшені, вони не мали власних слонів і не навчилися приручати їх і приборкувати.

Вони розійшлися, й коли Ланнон і Гай озирнулися в долину, то побачили, як армія дравів колоною рухається на схід, сонце виблискує на їхніх шоломах і наконечниках списів.

– Наш східний кордон ще п’ять років перебуватиме в безпеці, – задоволено оголосив Ланнон.

– Або поки принци не змінять своїх поглядів, – уточнив Гай.