Розділ «Частина друга»

– Що там? – запитав Ланнон. – Я не відчуваю болю. Поранення не може бути надто тяжким.

– Тобі пощастило, – сказав Гай і відламав древко стріли, залишивши короткий уламок стриміти з рани.

– Ходімо, – сказав він й, обережно взявши Ланнона за руку вище ліктя, повів його через храм до архівів.

– Сонячні двері? – запитав Ланнон.

– Лише в самому кінці, – сказав Гай. – Коли іншого виходу ми не знайдемо.

І він повів Ланнона до однієї з кам’яних заглибин у стіні печери.

– Твоє обличчя.

Ланнон подивився на Гая в непевному світлі смолоскипів, так ніби вперше побачив глибокий поріз через його щоку.

– Непогана прикраса, – пробурчав Гай, відірвавши клапоть від своєї туніки і зробивши з неї грубу перев’язь для лівої руки Ланнона.

– Ти можеш користуватися нею? – запитав він, і Ланнон заворушив пальцями, стискаючи і розтискаючи їх.

– Добре, – кивнув головою Гай і вклав щит в його ліву руку. – Перев’язь допоможе витримати вагу щита.

Гай підвів голову, дослухаючись до обережних кроків, пошепту й дзенькоту зброї у храмі Астарти.

– Вони йдуть, – сказав він. – Їм не знадобиться багато часу, щоб знайти прохід.

Поки він говорив, перший із них вийшов із кімнати охоронців і став вдивлятися в коридор архівів. Хистке світло від димучих смолоскипів, що стриміли у своїх кронштейнах, побільшувало розмір того чоловіка. Він був величезний і чорний, блискучий від жиру й фарби, і Гай вдихав його теплий мускусний запах, схожий на запах хижого кота.

Гай вийшов із заглибини у стіні на світло й мовою венді крикнув йому виклик. Воїн кинувся проходом назустріч Гаю, і їхні щити зіткнулися, задзвенівши на весь простір храму.

Гай відчув, як наконечник списа встромився йому в бік, але лезо сокири з грифами вгородилося в тіло суперника значно глибше, діставши до кістки, й той упав на підлогу.

Манатассі стояв у храмі Астарти. Було вже за північ, але смолоскипи досі палахкотіли, а в залах юрмилися воїни, і їх було так багато, що Манатассі наказав розвалити внутрішні стіни храму, щоб полегшити доступ до входу в тунель.

Чорний зловісний кам’яний рот уже проковтнув безліч його людей, але двоє дияволів Опета досі билися й трималися там, попри всі його намагання вибити їх звідти. Навіть тепер вони витягували з тунелю мертвих і тяжко поранених. Один із поранених мав руку, надрубану вище від ліктя. Він жодного разу не застогнав, тримаючись за свій обрубок, але його очі були величезними й білими у світлі смолоскипів.

Манатассі знав, яка зброя завдала тієї рани, і його гнів та ненависть палахкотіли жарким полум’ям, воюючи із забобонним страхом, який опанував його.

Він досить довідався про богів Опета, поки був тут рабом, довідався по їхню могутню силу та нещадну жорстокість. Він боявся їх і знав, що перебуває тепер у фортеці тих жахливих богів, у їхньому святилищі.