Розділ «Частина друга»

– Відступаймо до храму? – Ланнон викрикнув запитання, і Гай знову кивнув головою.

Армії Опета більше не існувало, вона була розбита на сотні груп людей, опанованих розпачем, які притискалися плечем до плеча й спиною до спини у своїй останній битві, битві, у якій нікого не братимуть у полон, яка може закінчитися лише смертю.

Вони зібрали навколо себе охорону храму й рушили назад по вулиці твердою ходою, затуляючись щитами від ворога, наче панциром черепахи.

Тепер орди Манатассі перебували в їхньому тилу, між ними й храмом. Вони підпалили нижнє місто, й пожежа швидко поширилася. Вулиці, якими просувався Гай, були заповнені нажаханими городянами й забризканими кров’ю воїнами з диким виразом облич. Гай пробився крізь них, побудова зі щитів під назвою «черепаха» стримувала натиск чорного вояцтва й захищала їх від гарячих клубів чорного диму, які нависли над ними.

Головна брама храму була відчинена й ніким не захищалася. Територія храму була безлюдна й мовчазна. Гай із десятьма вояками захищав сходи, поки Ланнон зачиняв браму, й у останню мить Гай прослизнув назад зі своїми людьми крізь вузьку щілину.

Вони обперлися на закривавлену зброю, ослабили ремінці шоломів, витерли піт навколо очей.

– А що там зі східною брамою? – запитав Гай у Ланнона. – Її утримують? Ти послав людей, щоб її зачинили?

Ланнон подивився на нього розгубленим поглядом, і його мовчанка красномовно підказала Гаю відповідь.

– Ви, люди. – Гай виділив групу швидким помахом руки. – Ходіть за мною.

Але було вже пізно. Чорні воїни ринули потоком на територію храму крізь меншу браму.

– «Черепаха»! – крикнув Гай. – Назад до печери!

Вони знову утворили «черепаху» й посунули, як броненосець із металевою лускою, через територію храму, а чорні воїни метушилися навколо них, не спроможні пробитися крізь панцир. Дим від охопленого пожежею міста завихрювався навколо них, душив їх, осліплював.

Раптом чоловік поруч із Гаєм скрикнув і схопився за пах. Кров бризнула в нього між пальцями, й він упав навколішки. Земля, по якій вони йшли, була встелена мертвими ворогами, вбитими головою «черепахи». Їм доводилося переступати через них. Десятки цих тіл, які прикидалися мертвими, несподівано повернулися до життя, швидко перекинувшись на спину й ударивши знизу під спідниці легіонерів.

Гай викрикнув застереження, але пізно й марно. Ворог опинився всередині тіла черепахи, вони підхопилися на ноги, колючи навколо себе списами й вимахуючи мечами, примусивши людей Гая обернутися й захищатися, підставивши спини тим чорним воїнам, які були зовні «черепахи».

«Черепаха» розпалася й перетворилася на гурт індивідів, який затягло в чорний рій ворожого війська.

– Ходіть за мною!

Гай зібрав Ланнона, Бекмора та кілька інших навколо себе, й вони пробилися крізь чорну юрбу тугим строєм і побігли до входу в печеру. Дим був густий і маслянистий, він душив їх, тому вони кахикали, коли бігли. Гай вимахував сокирою, прорубуючи дорогу, й п’ятеро з них дісталися до входу в печеру, але Бекмору пробило списом ребра. Він притиснув палець до рани, намагаючись зупинити кров, яка забирала в нього життя. Гай переклав сокиру в другу руку й допоміг Бекмору піднятися сходами до розколини, де був вхід у печеру. Його кров текла по боці Гая, він відчував, що вона гаряча й драглиста. На верхній сходинці Бекмор упав навколішки.

– Мені кінець, Гаю, – промурмотів він, похлинаючись кров’ю, але Гай підняв його й заніс до входу.

Він притулив його тіло до стіни печери.

– Бекморе, – важко дихаючи, промовив він і відкинув голову назад, щоб подивитися йому в обличчя.