Розділ «Частина друга»

Здавалося, ніщо не може зупинити його, він був надто важкий, надто широкий, глибокий і сильний. Він мусив прорватися крізь цю лінію блискучих шоломів.

Потім – і цьому важко було повірити – чорна маса перестала рухатися вперед, а нагромадилася високою купою, як затор колод під час сплаву на річці. Задні ряди, які сунули вперед, порушували бойовий простір тих, хто йшов в авангарді, перетворювали їх на ворухливу масу, кидали їх на гостряки металевого паркану, який утворював передню лінію оборони Гая.

Несподівано чорна маса відкотилася, засмоктана назад, як морська хвиля від крутого берега.

Метальники списів негайно пройшли крізь стрій важких піхотинців, щоб завдати маскимальних втрат тим, що відступали, а крики центуріонів, які лагодили лінію оборони, виразно долітали до Гая.

– Закрийте ось тут!

– Метальники списів сюди!

– Заповніть цю прогалину!

– Люди сюди! Люди сюди!

Манатассі відкотився назад, згуртувався, знову збився у високу хвилю і знову покотився вперед, ударив і важко натиснув, просунувся на один ярд відстані й знову відкотився назад, зібрався, покотився вперед, набираючи розгін і знову вдаривши з усієї сили по фронту Гая.

Опівдні Ланнон і Гай мусили відійти зі свого узвишшя, бо битва клекотіла вже під їхніми ногами. Штандарти перенесли назад.

Через годину після полудня Гай наказав останньому зі своїх резервів виступити вперед, залишивши тільки охорону храму під своїм безпосереднім керівництвом, згуртовану навколо штандартів битви. Проте чорні хвилі накочувалися на лінію його оборони в жахливому й незмінному ритмі, як океан під час землетрусу.

Гай відступав перед ними повільно, кожного разу рівно настільки, щоб привести до ладу лінію своєї оборони. Вона була тепер такою розтягнутою, що, здавалося, кожен натиск чорної людності має її прорвати, але вона досі стояла.

Та зрештою їх відтіснили до нижнього міста, вони тепер билися на вулицях, і Гай уже не міг бачити битву в цілому. Перед ним була лише вузька вулиця, в якій жменька легіонерів стримувала безперервний натиск чорних воїнів.

Уперше того дня Гай був затягнутий у битву. Невеличка група чорних чоловіків із дикими очима прорвалася крізь лінію оборони попереду нього; вони блищали від поту й жиру, їхні обличчя були розмальовані смугами з білої охри, внаслідок чого вони здавалися страховинними й нереальними.

Гай швидко їх порубав і наказав загонові охорони храму затулити прогалину, яку вони відкрили.

Він зрозумів тоді, що битва вийшла з-під контролю. Вони з Ланноном були ізольовані в колі чоловіків, які билися з ворогом, спроможні керувати своїми вояками лише там, куди долітали їхні голоси.

Із якоїсь далекої ділянки битви долинув звіриний рик тріумфу, й Ланнон схопив Гая за плече й крикнув йому у вухо:

– Думаю, вони там прорвалися.

І Гай кивнув головою.

Отже, битва закінчилася. Гай знав, що ворог тепер проникає крізь багато прогалин, які утворилися в його лінії оборони. Це був розгром. Чуда не сталося – останню битву програно.