Зійшло сонце, відкидаючи довгі тіні на світло-коричневу траву рівнини. Ліворуч від них простягалася весела голубінь озера, по якій вранішній вітерець переганяв клапті білої піни. Низько над водою пролетіла зграйка птахів у формі літери V, біла на тлі безхмарного голубого неба. Праворуч здіймалася нерівна лінія стрімчаків, поцяткованих відтінками рожевого кольору й накритих темно-зеленою рослинністю.
Гай, дивлячись на озеро й на стрімчаки, сприймав їх лише як пункти укріплення флангів.
Попереду них, перед мурами, лежала відкрита рівнина з низьким чагарником і кількома деревами, що відкидали густу тінь; вона спадисто опускалася від скель і до берега озера, маючи завширшки близько римської милі. Це був відкритий фронт, від якого можна було не сподіватися ніяких сюрпризів, хоч він і здіймався та опускався низенькими хвилями, наче поверхня заснулого океану.
У їхньому тилу були будівлі та вулиці нижнього міста, лабіринт із низеньких глиняних стін та пласких дахів, тоді як далі назад здіймалися масивні кам’яні мури храму, а вгорі над ними височіли вершини сонячних башт.
Отже, це було добре місце для останньої битви, воно дозволяло організувати гнучкий фронт із твердими флангами й мало відкриту лінію для відступу.
Ланнон пройшов перед рядами. У його пружній ході видно було мету, яка прикрашала його стомлені очі й спотворене від горя обличчя; обличчя чоловіка, що бачив, як його родина згоріла живцем, тоді як він стояв поруч. Гай ішов за ним, переставляючи довгі ноги крабовидною ходою, так добре знайомою всім. Сокира з грифами лежала в нього на плечі, а обладунок, пристосований до його горбатої спини, був яскраво начищений і сяяв у сонячному світлі. Бекмор і гурт офіцерів ішли за ним.
Легіони були вишикувані бойовим строєм, і Гай не побачив жодної вади в їхньому розташуванні. Легка піхота стоїть попереду, кожен чоловік має на озброєнні пучок метальних списів, а також особисту зброю на поясі. За ними – важка піхота, великі й дужі чоловіки, озброєні сокирами й бойовими списами, закуті у важкі обладунки, ці воїни становлять хребет легіонів. Коли легка піхота відчуває на собі великий тиск, вона може відступити назад крізь їхні ряди й дати ворогові наштовхнутися на твердий бар’єр залізної зброї та залізних обладунків.
У тилу стоять лучники. Розташувавшись на прямокутних підвищеннях, вони мають змогу обсипати ворога стрілами понад головами піхоти.
Далі позаду – ті, хто підносить усяку всячину, нові пучки метальних списів і стріл, торбини з холодним м’ясом і млинцями, амфори з водою і вином, запасні шоломи, мечі, сокири та інші речі, які світ битви витрачає або руйнує.
Спочатку Ланнон ішов понад рядами в цілковитій тиші. Чоловіки стояли вільно, спираючись на свою зброю, багато познімали шоломи, деякі дожовували останню порцію їжі, усі позначені тим поверховим спокоєм ветерана, який уже не раз зустрічався з Пані Смертю, який добре знає її обличчя хвойди й смердючий запах її дихання. Дехто досі мав на тілі сліди від її пазурів, але не було жодного сліду від страху на їхніх обличчях, жодної тіні в їхніх очах.
Гай відчував смирення, зустрічаючи їхні тверді погляди, відчув гордість, коли один із них усміхнувся й гукнув:
– Нам бракувало тебе, святосте.
– Приємно повернутися, – сказав йому Гай, і пролунав схвальний гомін від тих, хто його почув.
Гай пішов далі, хвиля збудження тепер котилася за ним.
Почулися жарти, до яких приєдналися Ланнон та офіцери.
– Залиш кількох для нас, – вигукнув старий сивий центуріон.
– Я думаю, що їх на всіх вистачить, – усміхнувся йому Гай.
– То їх так багато? – запитав ще один голос.
– Їх не досить, – відповів Ланнон. – Бо жодного з тих, хто воює проти нас, не звуть Бен-Амоном.
Вони з радісним гомоном привітали його слова й передали їх по всій лінії від скель до озера. Нові хвилі звуків і криків погналися за ними, коли вони прийшли, щоб зайняти своє місце в центрі лінії, на підвищенні, звідки вони могли бачити все поле битви.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сонячний Птах» автора Вілбур Сміт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 137. Приємного читання.