Таніт посунулася на кушетці, щоб надати Айні місце, де вона змогла б сісти.
– Посидь трохи зі мною, стара матусю. Я така тут самотня, через те мені ще тяжче терпіти чекання.
Айна зі страхом подивилася через вузьку кімнату на двері, забрані ґратами.
– Вони не люблять, щоб я залишалася тут надовго.
– Будь ласка, – попросила її Таніт. – У мене залишилося так мало часу.
Айна кивнула головою й підняла спідницю, щоб сісти на кушетку, затріщавши своїми суглобами. Таніт нахилилася близько до неї й прошепотіла:
– Ти послала гінця, ти знайшла когось, хто захотів би піти?
– Я послала двох молодих прапорщиків із легіону Бен-Амона. Вони поклоняються святому отцю, так наче він бог. Я сказала їм, що ти перебуваєш у смертельній небезпеці і що святий отець повинен повернутися якнайшвидше.
– Ти думаєш, вони його знайдуть?
– Існують сто доріг, які він міг обрати, а країна велика. Я не стану обманювати тебе, дитино. Наші шанси дуже малі.
– Я знаю, – сказала Таніт. – І навіть якщо вони його знайдуть, то чи зможе він повернутися вчасно, а навіть якщо зможе, то чи знайде він спосіб переконати Великого Лева?
– Якщо він повернеться вчасно, то ти в безпеці. Я знаю цього чоловіка.
– Чекай на нього, Айно. Якщо він повернеться, то зустрінься з ним таємно й попередь його, що цар знає про наші стосунки. Ти повинна попередити його про це, бо він теж перебуває в небезпеці.
– Я його попереджу, – пообіцяла Айна.
– О, я молитимуся всім богам, щоб він швидше повернувся до Опета. Я не хочу помирати, стара матусю. Я хочу дістати від життя ще так багато, але мої дні скоро закінчаться. Сьогодні вже шостий день свята. Якщо Гай не повернеться вчасно, то мені залишилося жити тільки чотири дні.
– Тримайся, дитино, – прошепотіла Айна й обняла Таніт, щоб погладити її й приголубити. – Будь мужньою, дитино, будь мужньою.
– Це не так легко, – сказала їй Таніт, – але я спробую. – І вона вивільнилася з обіймів Айни й сіла прямо. – А тепер тобі треба йти, стара матусю, а то Гака знову тебе поб’є.
На мурах фортеці в Занаті, на південь від великої річки, вартовий недбало тримав списа у правій руці, опустивши його нижче парапету, й дивився вниз на дивну, схожу на дикуна постать, яка стояла під ним. Волосся в того чоловіка було сплутане й брудне, бойового обладунку він на собі не мав, його туніка перетворилися на лахміття, а обличчя було хворобливо опухле й усе в синцях. Він здавався пораненим, бо стояв, зігнувшись у три погибелі, ніби придавлений вагою величезної сокири, яку тримав.
– Як тебе звуть і в якій ти справі? – гукнув вартовий, і подорожній подивився на нього.
– Я Бен-Амон, верховний жрець Ваала й воїн Опета, а справа в мене царська.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сонячний Птах» автора Вілбур Сміт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 117. Приємного читання.