Розділ «Частина перша»

Я подивився на нього, вперше зрозумівши усю глибину моєї дружби з Ксаї. Потім обернувся до Лорена:

– Чи розумієш ти, Ло, що цей маленький диявол пройшов пішки півтораста миль лише для того, щоб показати нам щось таке, що може бути для нас приємним?

– Що ти маєш на увазі?

– Коли він натрапив на стародавні розробки, він покинув своє плем’я й подався шукати мене.

У цю ніч Ксаї спав між Лореном і мною. Він досі анітрохи не довіряв великим воїнам матабеле.

Об одинадцятій годині наступного ранку ми побачили стерв’ятників у північному небі. Макдоналд зупинив колону й підійшов до нашого автомобіля.

– Попереду щось відбулося. Можливо, жертва лева, але нам ліпше не ризикувати.

Ксаї виліз на дах лендровера. Протягом хвилини він спостерігав далеких птахів, а тоді зліз із машини й підійшов до мене.

– Мої люди вбили велику тварину. Можливо, навіть буйвола, бо стерв’ятники кружляють над моїм табором. Нам немає чого боятися. Їдьмо вперед.

Я переклав слова Ксаї для Макдоналда, й він кивнув головою.

– Окей, докторе. Але я все одно не відриватиму очей від того видовища.

Бушмени спорудили п’ять грубих накриттів біля колодязя зі смердючою водою. Вони просто понагинали молоді деревця одне до одного, щоб утворити каркас, а потім накрили його листям і травою. Ми не побачили ані диму, ані жодного знаку від маленьких жовтих людей, коли наближалися до табору. Ксаї здавався спантеличеним, кидаючи швидкі пташині погляди в густий буш і тихенько насвистуючи крізь зуби. Стерв’ятники сиділи на вершинах дерев навколо всього табору, а коли ми туди наблизилися, то між хатинами виникло якесь замішання й двадцять або тридцять бридких птахів злетіли в повітря.

Ксаї застогнав, наче маленький поранений звір. Я не зрозумів, що сталося, мені здалося просто дивним, що стерв’ятники були на землі між хатинами, але Ксаї про все здогадався. Він почав розгойдуватися на сидінні, обхопивши себе руками за груди, і з його уст злітав той самий жалібний стогін.

Макдоналд зупинив свій лендровер і вибрався назовні. Він нахилився над чимось, що лежало на землі, потім випростався й викрикнув наказ. Його солдати вистрибнули з автомобіля й розсипалися навколо, тримаючи зброю напоготові. Лорен зупинив наш лендровер, і ми підійшли туди, де між хатинами стояв Макдоналд. Ксаї залишився на задньому сидінні, він досі розгойдувався й стогнав.

Для банту дівчата бушменів – об’єкти особливої похоті. Я не знаю, чому це так, можливо, причина в золотисто-жовтому кольорі їхньої шкіри, а може, в тому, що тіла в них маленькі, наче в ляльок. Вони зґвалтували жінок племені Ксаї, усіх, навіть маленьких недозрілих дівчаток. Потім закололи їх багнетами й залишили лежати в патетично вразливих позах. Ґала й двох інших чоловіків вони розстріляли. Залпи з автоматів так покалічили їхні тіла, що уламки кісток стриміли з пошматованої плоті. Калюжі та бризки крові вже повисихали. Повсюди були мухи, великі зелені металевого блиску мухи, які дзижчали не менш гучно, ніж бджоли у вулику, й сідали мені на губи та біля очей. Я розлючено намагався їх відігнати. Стерв’ятники годувалися тілами вбитих. То була найжахливіша ознака цієї картини – стерв’ятники.

– О Боже, – сказав Лорен. – Навіщо? Навіщо вони це зробили?

– Це їхній стиль, – відповів Макдоналд. – Фрелімо, Мау Мау, усі вони безжально знущаються навіть над власним народом.

– Але чому? – повторив своє запитання Лорен.

– Вони мають рушниці. І хочуть використати їх. Нападати на власних людей значно легше, аніж на ранчо білих поселенців або на поліційні пости.

Двоє полісменів витягли брезент з одного з лендроверів і стали загортати в нього тіла. Я повернувся до свого автомобіля й прихилився до дверцят. Несподівано мене занудило, гірка рідина зібралася в моєму горлі, і я болісно її виблював.