Розділ «Частина перша»

Вони справді йому сподобалися.

– Від того дня я дивився свіжими очима на скелі, в яких я полював. Чи не хотів би Сонячний Птах відвідати ще одне місце, де є багато таких дірок?

– Ще б пак не хотів!

– Я відведу тебе туди, – пообіцяв Ксаї.

– А я дам тобі стільки тютюну, скільки ти зможеш підняти й забрати із собою, – пообіцяв я йому натомість, і ми радісно подивились один на одного.

– А чи далеко те місце? – запитав я, і він почав пояснювати мені.

Воно за «великим дротом», сказав він. Це загорожа завдовжки в триста миль понад кордоном Родезії, яку поставили, щоб не допускати переходу диких звірів через кордон, бо вони можуть бути переносниками захворювання ніг та рота. Отже, нам буде потрібен дозвіл від родезійців, а коли Ксаї описав мені детальніше ту місцевість, яка, схоже, розташована дуже близько до річки Замбезі, що в тому місці є кордоном із Замбією, то я зрозумів, що мені доведеться говорити з Лореном, бо тільки він зможе роздобути дозвіл на експедицію. Там вочевидь була зона активності терористів.

Ксаї відмовився піти зі мною в табір, де було повно його традиційних ворогів банту. Натомість ми домовилися зустрітися через три дні біля верблюжої колючки, як Ксаї налагодить систему своїх сіток для полювання.

Мені пощастило того ж таки вечора сконтактуватися з Лореном, який повернувся годину тому з Мадагаскару.

– Що там у тебе сталося, Бене? – прогримів його голос у радіо, долаючи атмосферні перешкоди.

– Нічого поганого не сталося, Ло. Твій маленький друг, бушмен, знайшов ще одне місце, де в давнину добували золото. Він із радістю приведе мене туди.

– Це просто чудово, Бене. Слонова шахта вже працює, і результати дуже добрі, можу похвалитися.

– Існує лише одна проблема, Ло. Це місце в Родезії, за дротяною загорожею.

– Це не проблема, Бене. Я її залагоджу.

І наступного вечора ми говорили знову.

– Експедицію призначено на понеділок, наступного тижня. Вони виділяють родезійський поліційний ескорт, який зустріне нас біля прикордонних воріт Панда Матенґа.

– Нас? – перепитав я.

– Я приїду на кілька днів, Бене. Просто не міг утриматися від спокуси. Ти забереш бушмена й приїдеш у лендровері до Панда Матенґа. Я прилечу в гелікоптері з Булавайо. Побачимося там. У понеділок наступного тижня вранці, гаразд?

Командиром поліційного ескорту був один із тих дужих хлопчакуватих молодих родезійців із бездоганними манерами й виразом спокійної компетентності, які вселяють мені глибоку довіру. Він був помічником інспектора поліції і мав під своєю командою сержанта й п’ятьох констеблів. Його звання та склад ескорту дав мені приблизне уявлення про той рівень, на якому Лорен просив підтримки й співпраці.

Ми мали два лендровери, обидва з кулеметами середнього розміру, встановленими на капоті, а озброєння поліційного підрозділу було переконливим, як і слід сподіватися на кордоні країни, де відбуваються безперервні сутички з терористами, що проникають сюди з півночі.