Розділ «Частина перша»

– Кохай мене, Бене.

У цьому була якась помилка, розпачлива помилка. Я не відчував, щоб у мене пробудилося бажання, на мене лише накотилася хвиля теплого співчуття до неї.

– Чому, Сал? – запитав я. – Чому тепер?

– Бо я цього потребую, Бене.

– Ні, Саллі. Я не думаю, що ти цього потребуєш. Думаю, це остання річ у світі, яка потрібна тобі тепер.

І несподівано вона заплакала, великими, уривчастими, мовчазними риданнями. Вона плакала довго, а я підтримував її. Коли вона затихла, я поклав її на своє ліжко й накрив ковдрою.

– Я сучка, Бене, правда ж, я сучка? – прошепотіла вона й провалилася в сон.

Я не спав усю ніч, вартуючи над нею. Думаю, я знав тоді, що відбувається, але не хотів признатися собі в цьому.

За сніданком Лорен несподівано оголосив, що його родина негайно повертається до Йоганнесбурґа, а не залишається ще на один день, як він планував спочатку. Мені було важко приховати розчарування, і я запитав Лорена, яка причина примусила його змінити рішення, коли ми опинилися з ним наодинці. Він лише подивився на небо й роздратовано стенув плечима.

– Ти просто щасливий, що так і не одружився, Бене. О мій Господи – жінка!

Життя в Місячному місті повернулося до свого нормального ритму за тиждень. Рал і я продовжили пошук гробниць і могил, а інші напружено працювали із сувоями. Потім, коли Рал і я сиділи під жагучим полудневим сонцем, намагаючись заховатися в ріденькому затінку верблюжої колючки, маленька, схожа на ляльку, постать піднялася з трави майже під самими моїми ногами.

– Сонячний Пташе, – м’яко промовив Ксаї, – я мандрував багато днів, щоб погрітися в сонці твоєї присутності.

Він сказав мені навдивовижу гарний комплімент, і моє серце розкрилося йому назустріч.

– Рале, – сказав я, – дай мені, будь ласка, твій кисет із тютюном.

Ми сиділи втрьох того полудня під верблюжою колючкою й розмовляли. Розмова в первісній Африці – то справжнє мистецтво з неперевершеними ритуалами запитань і відповідей, і минуло чимало часу, перш ніж Ксаї дійшов до теми, яку він прийшов обговорити.

– Чи Сонячний Птах пам’ятає Воду-під-Скелями там, де ми вбили слона?

Сонячний Птах пам’ятав її добре.

– Чи Сонячний Птах пам’ятає маленькі дірки, що їх білі привиди видовбали у скелі?

Сонячний Птах ніколи їх не забуде.

– Ті дірки дуже сподобалися Сонячний Птахові та велетню із золотим волоссям, хіба ні?