Розділ «Частина перша»

Ми сіли на камені й спостерігали за колонією жовтих ткачів, що базікали й тріпотіли крильми навколо своїх гнізд, сплетених із трави, що звисали з віт хінних дерев над зеленою водою.

Лорен дав Ксаї сигару, й, поки ми розмовляли, очі маленького бушмена не відривалися від наших облич, як очі вірного пса. Розмова була уривчастою, ми перескакували від теми до теми без якогось певного наміру. Лорен розповідав мені про свій проект будівництва готелів на островах. Він був переконаний, що матиме успіх.

– Це один із моїх справді добрих задумів, Бене.

І, коли я подумав про його інші успішні проекти – ранчо для худоби, шахти для видобутку діамантів, золота, хрому та міді, – я зрозумів, яким великим має бути цей проект.

Я обмовився про його труднощі у стосунках із Гіларі.

– Боже праведний, Бене. Якби тільки вони розуміли, що не купують тебе разом зі шлюбним посвідченням!

Троє дружин уже пішли від Лорена, і я сподівався, що Гіларі не стане четвертою.

Було майже поночі, коли Макдоналд спустився з берега.

– Пробачте мені, містере Стервесант. Чи дозволите мені попросити вас, щоб ви увійшли тепер до периметру. Я не люблю даремно ризикувати.

Лорен слухняно викинув недопалок сигари у воду і підвівся на ноги.

– Колись це була країна, де чоловік міг реалізувати всі свої фантазії. Часи змінюються, Бене.

Коли ми увійшли на територію табору, там варилася кава на затуленому з усіх боків вогні, і, коли ми цмулили її з огорнутих парою кухлів, я побачив, яких заходів остороги вжив Макдоналд в інтересах нашої безпеки, і зрозумів, що його компетентний вигляд не був оманливим. Він закінчив обхід вартових і підсів до нас.

– Я мав би запитати вас про це раніше, але скажіть мені, джентльмени, чи вмієте ви користуватися гвинтівкою FN і шестикаліберним кулеметом?

І Лорен, і я сказали йому, що вміємо.

– Це добре. – Макдоналд подивився в напрямку півночі. – Що ближче ми наближаємося до кордону, то імовірнішою стає сутичка з терористами. Нещодавно діяльність терористів дуже пожвавилася. Щось там відбувається.

Він узяв кухоль із кавою і вицмулив трохи, перш ніж запитав:

– Ну, гаразд, джентльмени, які ваші плани на завтра? Чи далеко ми від того місця, куди ви хочете дістатися?

Я подивився на Ксаї.

– Чи далеко ще до дірок у скелі, брате мій?

– Ми там будемо, перш ніж сонце стоятиме так. – І він показав своєю маленькою рукою полудень. – Мої люди стоять табором біля колодязя, що поблизу дірок у скелі. Ми спершу поїдемо туди, щоб їх знайти, бо вони давно чекають, коли я повернуся.