Тож Холлі побула щасливою протягом цілих п’яти секунд. А тоді згадала, яких везе пасажирів.
— Капітане Куць! — звернувся до неї Артеміс, умощуючись у кріслі другого пілота. — А чи не могли б ви мені сказати, на якій відстані від Мурманська розташований ваш російський термінал?
— Цивільні, ану не заступайте за жовту лінію! — замість відповіді гаркнула Холлі.
Але Артеміс не здавався.
— Ця інформація вкрай важлива для мене. Я ж розробляю план рятувальної експедиції.
— У цій ситуації стільки іронії, що вистачило б на цілу поему, — невесело посміхнулася Холлі. — Викрадач шукає допомоги у викраденої.
Артеміс потер скроні.
— Так, Холлі, я — злочинець, — визнав він. — Злочини — це те, що виходить у мене найкраще. Одначе, коли я вас викрадав, то думав тільки про викуп. У моїх планах не було жодного зазіхання на ваше життя.
— Та невже? Якщо не враховувати біобомб і тролів? — в’їдливо уточнила ельфиня.
— Що правда, то правда, — згодився хлопець. — Життя часто вносить поправки до планів, які ми складаємо на папері. — На якусь мить він замовк, видаляючи уявний бруд з-під своїх бездоганно доглянутих нігтів. — Однак відтоді я подорослішав, капітане. І йдеться тут про мого батька. Мені, перш ніж зіткнутися з мафією, необхідно зібрати якомога більше інформації.
Тут Холлі трохи полагіднішала. Вона й сама, на власному гіркому досвіді знала, як нелегко виростати без батька. Холлін батько помер, коли їй ще не було й шістдесяти. Тобто більше двадцяти років тому.
— Гаразд, юний багноїде. Тільки слухай уважно — повторювати не буду.
Артеміс випростався. І Лаккей, зачувши, що зараз будуть повідомлені важливі дані, заліз, зігнувшись у три погибелі, до кабіни.
— За останні два сторіччя у зв’язку з розвитком людської техніки поліція Нижніх Рівнів змушена була закрити понад шістдесят терміналів. Із півночі Росії ми пішли ще в шістдесятих роках. Увесь Кольський півострів — це нині зона екологічного лиха, а Чарівний Народ не зносить радіації — ми так і не навчились захищатися від неї. Хоча, по суті, не було там чого й закривати. Один термінал третього класу та два маскувальні проектори. Не подобається нам Арктика. Надто холодно. Весь тамтешній персонал залюбки звідти евакуювався. Тож ось тобі відповідь на твоє запитання: за двадцять кланів на північ від Мурманська є один термінал, але без обслуги, й надземного обладнання там вважай що немає…
Із переговорного пристрою, урвавши їхню бесіду, що помалу набувала майже дружнього характеру, раптом долинув голос О’Гира:
— О’кей, капітане! Шахта вже вільна. Викид магми вже відбувся, але в повітряних потоках є деякі завихрення, тож будь обачна.
Холлі підтягла мікрофон ближче до рота.
— Тебе зрозуміла, О’Гире. У нас жорсткий графік, я швидко повернуся, тож будь готовий мене прийняти незабаром.
— Тільки, Холлі, не дуже тисни на газ, — захихотів О’Гир. — У технічному розумінні це перший Артемісів політ у шахті, оскільки сюди його й Лаккея везли під гіпнозом. Не хотілося б лякати хлопчиська.
Холлі перемкнула важіль управління лиш трішечки різкіше, ніж було необхідно. Двигуни люто ревнули…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Місія в Арктику» автора Колфер Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику“ на сторінці 40. Приємного читання.