Розділ «Із книги «Оповідання Про Ніка Адамса» From the book»

— Все гаразд?

Замість відповіді Кейт притулилась до нього всім тілом.

— Приємно було?.

— Ой Вімідже! Я так хотіла цього. Мені це так потрібно було.

Вони лежали поруч між ковдрами. Вімідж нахилив голову й провів носом по лінії шиї і далі поміж її груди. Ніби по клавішах фортепіано.

— Ти пахнеш прохолодою, — сказав Нік.

Він ніжно торкнувся однієї з її маленьких грудей, що ожила під його губами, і притис її язиком. Нік відчув, як гаряче бажання повертається знову, і, просунувши руки знизу, перевернув Кейт. Він ковзнув нижче, і вона щільненько примостилась, міцно притискаючись до вигину його живота. Вона почувала себе там чудово. Він пошукав, трохи незграбно, потім знайшов. Він поклав руки їй на груди і заволодів нею. Потім поцілував її міцно у спину. Голова Кейт схилилася вперед.

— Добре тобі так? — спитав він.

— Я люблю так. Я люблю так! Я люблю так! Ой Вімідже!..

— Все, — сказав Нік.

Він раптом відчув, що під його голим тілом груба ковдра.

— Я була поганою, Вімідже? — спитала Кейт.

— Ні, ти була хорошою, — сказав Нік. Його мозок працював дуже чітко й тверезо. Він бачив усе гостро і ясно… — Я голодний, — сказав він.

— Я б хотіла, щоб ми тут спали цілісіньку ніч. — Кейт згорнулась клубочком біля нього.

— Це було б прекрасно, — сказав Нік. — Але не можна. Ти повинна повернутись у будинок.

— Я не хочу, — сказала Кейт. Нік устав, відчуваючи, як легенький вітрець обдуває тіло. Він натяг сорочку, і йому приємно було відчувати дотик тонкої матерії. Потім надів штани і взув черевики.

— Тобі теж треба вдягтися, дівча, — сказав він.

— Зачекай-но ще хоч хвилинку, — сказала вона. Нік узяв пакунок з-під дерева й розгорнув його.

— Одягайся ж, — сказав він.

— Не хочу, — сказала Кейт. — Я буду спати тут цілу ніч. — Вона сіла. — Подай мої речі, Вімідже.