Розділ «Із книги «Оповідання Про Ніка Адамса» From the book»

— Не будь такий упевнений, — сказав Одгар.

— Чому це? — сказав Нік. — Я збираюся одружитися з русалкою.

— Вона буде місіс Вімідж, — сказала Кейт.

— Ні, не буде, — сказав Нік. — Я не дозволю їй.

— Як же ти їй це заборониш?

— Знаю як. Хай лишень спробує.

— Русалки не виходять заміж, — сказала Кейт.

— Тебе покарають, як порушника закону Манна, — сказав Одгар.

— Ми житимемо за межами територіальних вод, — сказав Нік. — їжу нам постачатимуть контрабандисти. Ти можеш надягти плавки і прийти відвідати нас, Одгаре. Бери з собою і Батстейн, якщо вона схоче. Ми будемо приймати щочетверга пополудні.

— Що ми робитимемо завтра? — спитав Одгар, його голос знову зазвучав хрипко, нагадуючи, що він поряд із Кейт.

— Ой, давайте не будемо говорити про завтра, хай йому чорт, — сказав Нік. — Порозмовляємо про мою русалку.

— Ми вже скінчили про твою русалку.

— Гаразд, — погодився Нік. — Би з Одгаром розмовляйте собі, а я думатиму про неї.

— Ти зіпсований, Вімідже. Страшенно зіпсований.

— Зовсім ні. Я просто чесний. — І, полежавши трохи з заплющеними очима, він додав: — Не заважайте мені. Я думаю про неї.

Він лежав і думав про свою русалку, в той час як Кейт впиралася йому п'ятами в спину.

Одгар і Кейт розмовляли, але він не чув їх. Він лежав, ні про що не думаючи, й почував себе щасливим.

Білл і Гі вийшли з води на берег, пішли до автомобіля і, давши задній хід, під'їхали до причалу. Нік устав і одягся. Білл і Гі сиділи спереду, втомлені тривалим плаванням. Нік умостився позаду разом з Кейт і Одгаром. Вони відкинулися на спинку сидіння. За кермом був Білл. Машина з ревінням виїхала на гору і повернула на шосе. Попереду Нік бачив світло інших автомобілів, світло часом зникало, потім знову спалахувало, коли вони виїздили на гору, блимало, наближаючись, і, коли машини розминалися, тьмяніло позаду. Дорога простяглася високо понад берегом озера. Великі машини з Шарлевуа, в яких позаду своїх шоферів сиділи багаті слиньки, мчали їм назустріч і минали їх, їдучи серединою шляху й не пригашуючи фар. Вони пролітали, як вагони поїзда. Білл блиснув фарами, вихоплюючи з темряви автомобілі, що стояли обіч дороги попід деревами, і тривожачи пари, які вмостилися на сидіннях. Жодна машина не обігнала Білла, лише світло фар вигравало на їхніх потилицях, поки Білл не одривався далеко вперед. Та ось Білл зменшив швидкість, потім різко звернув на піщану дорогу, що вела через сад до будинку ферми. Автомобіль поволі їхав садом. Кейт притулила губи до Нікового вуха.

— Через годину, Вімідже, — сказала вона. Нік міцно притис своє стегно до її стегна. Автомобіль виїхав на горб, що височів над садом, об'їхав його і зупинився перед будинком.

— Тітонька спить. Ми повинні поводитися якомога тихіше, — сказала Кейт.