Розділ «Острови в океані»

— Це давній спосіб торговців живим товаром, — сказав Том-молодший. — Підпоять тебе, а поки прочумаєшся — ти вже в Буенос-Айресі.

— Мабуть, вони дають пити щось страшенно міцне, — мовив Девід — Це ж дуже далека дорога.

— Навряд чи є щось міцніше за мартіні містера Девіса, — обізвався Ендрю. — Містере Девіс, зробили б ви їй мартіні за власним рецептом.

— Хочете, Одрі? — спитав Роджер.

— Хочу, якщо вже недовго до обіду.

Роджер устав і пішов готувати коктейль, а Том-молодший пересів ближче до дівчини. Ендрю сидів біля її ніг.

— По-моєму, краще б вам не пити його, Одрі, — сказав Том-молодший. — Це перший крок. Пам'ятайте: ce n'est que le premier pas qui compte[81].

Тим часом Томас Хадсон і далі малював на верхній веранді. Він мимоволі чув їхні розмови, але відтоді, як вони повернулися з купання, вниз не поглядав. Йому нелегко було залишатися в тому панцирі роботи, що його він спорудив собі для самозахисту, і він думав: якщо ти тепер не працюватимеш, то можеш втратити його. Потім подумав, що в нього буде більш ніж досить часу для роботи й тоді, коли вони всі поїдуть. Але він знав, що повинен працювати саме тепер, щоб не зруйнувати тієї захисної оболонки, якою оточив себе завдяки роботі. Ти зробиш точно стільки, скільки зробив би, коли б їх тут не було, звелів він сам собі. Потім прибереш і спустишся вниз, а всі оті думки про Рейберна, про минулі дні й таке інше — к бісу. Але, й працюючи, він відчував, як в душу йому вже закрадається самотність. За тиждень вони поїдуть… Працюй, сказав він собі. Не піддавайся і не зраджуй своїх звичаїв, бо вони тобі скоро знадобляться.

Коли Томас Хадсон припинив роботу й спустився вниз, з думки в нього не йшла розпочата картина. Він усміхнувся до дівчини й відвів очі. Потім знову подивився на неї.

— Я мимоволі все чув, — мовив він. — Чи то пак підслухав. Радий, що ми з вами давні друзі.

— Я теж рада. А ви знали?

— Може, й знав, — відповів він. — Ну, будемо обідати. Ви вже обсохли, Одрі?

— Мені треба піти в душ перевдягтися. Я взяла з собою блузку й спідницю.

— Скажи Джозефові й Едді, що ми готові, — мовив Томас Хадсон до Тома-молодшого. — Ходім, Одрі, я проведу вас до душу.

Роджер пішов у дім.

— Я подумала: недобре, що я напросилася до вас неправдою, — сказала Одрі.

— Нічого подібного.

— Як по-вашому, чи можу я хоч чим-небудь бути йому корисною?

— Можливо. Робота — ось головний засіб урятувати його душу. Я не знавець людських душ. Але свою він розміняв на дрібниці, ще коли вперше приїхав на узбережжя.

— Але ж тепер він збирається писати новий роман. І це має бути неабиякий роман.