Розділ «ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ»

Вони пообідали в «Грітті», і, розгорнувши негренятко з чорного дерева, дівчина приколола його з лівого боку. Фігурка була дюймів зо три завдовжки й досить гарненька, коли любиш такі речі. «А не люблять їх лише бовдури», — подумав полковник.

«Не смій навіть думати негарними словами, — сказав він собі.— Поводься як слід, поки ви з нею не попрощаєтесь. Ну що це за слово — «прощавай», — подумав він. — Ніби для сентиментального вірша.

Прощавай, і bonne chance[200], і hasta la vista[201], а ми казали просто merde[202], та й годі. Щасливої дороги — оце гарні слова! Неначе з пісні,— думав він. — Щасливої дороги, щасливої тобі дороги, — от і рушай у дорогу, забравши з собою ці слова. І край!» — подумав він.

— Доню, давно я казав, що кохаю тебе?

— Відтоді, як ми сіли за столик, не казав.

— Ну, то кажу тепер.

Коли вони прийшли в готель, Рената пішла до жіночої кімнати і терпляче розчесала волосся. Їй не подобалися жіночі кімнати.

Вона підмалювала губи, надавши їм виразу, який він любить, і сказала до себе, розмазуючи рівненько помаду: «Не думай ні про що. Не думай. І не смій супитись через те, що він їде сьогодні».

— Яка ти гарна.

— Спасибі. Мені хочеться бути гарною для тебе, якщо це мені вдасться і якщо я взагалі можу бути гарною.

— Яка співуча італійська мова.

— Так. Містер Данте теж був такої думки.

— Gran Maestro, — покликав полковник. — Чим нас нагодують у вашій Wirtshait?[203].

Gran Maestro крадькома стежив за ними — з любов'ю і без заздрощів.

— Вам подати м'ясо чи рибу?

— Сьогодні не п'ятниця, — сказав полковник. — Рибу їсти не обов'язково. Тому дайте мені рибу.

— Отже, камбала, — сказав Gran Maestro. — А вам, ласкава пані?

— Що завгодно. Ви краще за мене розумієтесь на їжі, à я люблю все.

— Вибирай сама, доню.

— Ні. Хай вибирає той, хто розуміється краще за мене. Я після пансіону ніяк не можу наїстися.