Розділ «ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ»

Якого ж біса ти хвилюєшся? Ти ж не з отих нікчем, яких турбує, що з ними буде, коли вже нічим не зарадиш? Сподіваюся, що ти не такий».

І тут його схопило — він чекав цього відтоді, як збирали вабці.

«Ще два рази — і кінець, — подумав він, — хоч мені й пророкували, що я витримаю чотири. Мені завжди з біса щастило».

Раптом його знову схопило, і то дуже сильно.

— Джексоне, — сказав він, — знаєте, що сказав якось генерал. Томас Джексон. Тоді, коли його спостигла нагла смерть? Я навіть вивчив це напам'ять. За точність, звичайно, не можу ручитись. Але так принаймні переказують. «А. П. Хіллу приготуватись до атаки, — сказав він. Потім почав марити. А тоді додав: — Ні, ні, переправимося і відпочиньмо там, за річкою, в затінку дерев».

— Це дуже цікаво, пане полковнику, — відказав Джексон. — Мабуть, то був Джексон Кам'яний Мур, пане полковнику?

Полковник хотів був відповісти, але затнувся, бо його схопило втретє й здушило так, що він зрозумів: це кінець.

— Джексоне, — сказав полковник. — Поставте машину на узбіччі й погасіть світло. Ви знаєте, як їхати звідси в Трієст?

— Так, пане полковнику, я маю карту.

— Гаразд. Я зараз перейду на заднє сидіння цієї триклятої з біса розкішної машини.

То були останні слова, які він вимовив у своєму житті. Але на заднє сидіння він перебрався і навіть зачинив за собою дверцята. Він зачинив їх старанно й щільно.

Через якийсь час Джексон увімкнув фари й повів машину дорогою, вздовж рівчака, обсадженого вербами, шукаючи, де б йому завернути. Нарешті він обережно розвернувся. Ставши на правому боці дороги, обличчям на південь, — до роздоріжжя, звідки. йшло знайоме шосе на Трієст, — він засвітив світло в кабіні, вийняв папірець із наказом і прочитав:

НА ВИПАДОК МОЄЇ СМЕРТІ ЗАПАКОВАНУ КАРТИНУ І ДВІ МИСЛИВСЬКІ РУШНИЦІ З ЦІЄЇ МАШИНИ ПОВЕРНУТИ В ГОТЕЛЬ «ГРІТТІ», ВЕНЕЦІЯ, ДЕ IX ОТРИМАЄ ЗАКОННИЙ ВЛАСНИК.

Підпис: Річард Кантуелл, полковник піхотних військ США

«Їх і так повернули б законним шляхом», — подумав Джексон і ввімкнув мотор.