Розділ «ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ»

— Ходімо. І граймося в славетних людей?

— Авжеж, — сказала вона. — Граймося, ніби ти — це ти, а я — це я.

— Гаразд, — сказав полковник.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ

— Ти знаєш когось із цих охочих прополоскати вранці горлянку? — спитав полковник.

— Ні. Сама я зранку не п'ю, тож ніколи їх не бачила.

— Їх одразу змиє, коли почнеться наплив.

— Ні. Вони підуть самі, тільки-но народу почне прибувати.

— Тебе не дратує, що ми прийшли сюди невчасно?

— Ти гадаєш, я снобка, якщо наш рід такий давній? А от якраз ми й не буваємо снобами. Сноби — це ті, кого ти називаєш хлюстами та ще всілякі скоробагатьки. Ти бачив колись таку силу скоробагатьків?

— Бачив, — сказав полковник. — У Канзас-Сіті, в заміському клубі. Я їздив туди з Форт-Райлі грати в поло.

— І що, було так само гидко, як і в нас?

— Ні, навіть приємно. Мені там подобалось, а та частина Канзас-Сіті дуже гарна.

— Справді? Мені хочеться поїхати туди з тобою. А там теж є туристські кемпінги? Такі, де ми зможемо зупинитись?

— Є. Але ми зупинимося в готелі «Мюльбах» — там найбільші в світі ліжка, — і вдаватимемо з себе нафтових магнатів.

— А де ми поставимо наш «кадилак»?

— А що, тепер уже «кадилак»?

— Атож. Коли не хочеш брати б'юїка з гідравлічним керуванням. Я об'їхала на ньому всю Європу. Його фото вміщене в останньому номері «Вог», що ти мені надіслав.

— Та, мабуть, доведеться вибрати щось одне, — сказав полковник. — А ту машину, на якій ми поїдемо, поставимо в гараж біля «Мюльбаха».

— А «Мюльбах» дуже розкішний готель?