Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Не знаю, — відказав снайпер.

— Це цілком можливо, — сказав той, що прибіг; то був офіцер, що командував цим загоном. — Вони оточені. І не можуть сподіватися ні на що, крім смерті.

Снайпер промовчав.

— То що ти скажеш? — спитав офіцер.

— Нічого, — відповів снайпер.

— Ти помічав якийсь рух після тих пострілів?

— Ні.

Офіцер подивився на годинник. Була за десять третя.

— Літаки мали прилетіти ще годину тому, — сказав він.

Тоді за камінь стрибнув ще один офіцер. Снайпер посунувся, щоб дати йому місце.

— Слухай, Пако, — мовив перший офіцер. — Що ти про це скажеш?

Другий офіцер відсапувався після швидкого бігу вгору.

— Я гадаю, що це хитрощі,— сказав він.

— А якщо ні? Подумай, яке це безглуздя — тримати в облозі мертвяків.

— Ми сьогодні зробили ще більше безглуздя, — сказав другий офіцер. — Гляньте на цей схил.

Він підвів голову й подивився на вкритий трупами схил. З того місця, де він стояв, видно було тільки виступи скель, черево і ноги вбитого коня, що стирчали підкутими копитами вперед, і свіжовикопану землю.

— А міномети як? — спитав другий офіцер.

— Мають бути за годину. Може, й раніше.

— Тоді зачекаємо. Бо вже досить наробили дурниць.

— Bandidos! — загорлав раптом перший офіцер, схоплюючись на ноги й вистромлюючи голову з-за каменя, — вершина горба відразу здалася йому набагато ближчою. — Червона наволоч! Боягузи!