Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

Хоакін переказав йому. Сордо перевернувся на живіт, підтягся трохи вище й знову заліг за кулеметом.

— Літаки, може, й не прилетять, — сказав він. — Не відповідайте й не стріляйте. Можливо, вони знову полізуть в атаку.

— А то, може, обкладемо їх як слід? — озвався той, що казав про сина Пасіонарії.

— Ні,— мовив Сордо. — Дайте мені великий пістолет. В кого є великий пістолет?

— Ось у мене.

— Давай сюди!

Звівшись навколішки й пригинаючись, він узяв великий дев’ятиміліметровий «стар» і вистрелив у землю коло вбитого коня, потім почекав і вистрелив ще чотири рази, через різні проміжки часу. Потім полічив до шістдесяти й зробив останній постріл — просто в убитого коня. Тоді всміхнувся й віддав пістолет.

— Заряди його, — прошепотів він, — і хай усі мовчать і ніхто не стріляє.

— Bandidos! — крикнув голос із-за скелі.

На горбі було тихо.

— Bandidos! Здавайтеся, поки вас не розшматували!

— Клює,— весело прошепотів Сордо.

В цю мить якийсь солдат виткнув голову з-за скелі. З вершини горба не стріляли, і голова сховалася назад. Сордо дивився й чекав, але більш ніхто не з'являвся. Повернувши голову, він глянув на інших, які теж стежили за своїми ділянками схилу. Побачивши, що він дивиться, всі похитали головами.

— Лежіть і не ворушіться, — прошепотів він.

— Сини послідущої суки! — долинув знову голос із-за скелі.— Червоні свині!

Ель Сордо посміхнувся. Наставивши здорове вухо, він розрізняв слова лайки. Це краще, ніж аспірин, подумав він. Скільки ж нам дістанеться? Невже вони такі дурні?

Голос знову замовк, і протягом кількох хвилин вони нічого не чули й не помічали ніякого руху. Потім снайпер, що сидів за каменем метрів за сто нижче від них, висунувся й вистрелив. Куля вдарила в скелю й відскочила з різким свистом. Потім Сордо побачив, як із-за скелі, де стояв ручний кулемет, вискочив якийсь чоловік, і, пригнувшись мало не до землі, перебіг до каменя, де ховався снайпер. З розгону він пірнув за камінь і зник.

Сордо озирнувся. Його люди на мигах показали йому, що з інших боків ніякого руху немає. Сордо весело всміхнувся й похитав головою. Це в десять разів краще, ніж аспірин, подумав він, і тепер уже чекав, радіючи, як може радіти тільки мисливець.

Внизу за каменем чоловік, який щойно прибіг, спитав снайпера:

— Як ти гадаєш?