Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Я сам теж її кохаю.

Роберт Джордан поклав йому руку на плече.

— Дуже кохаю, — мовив Агустін. — Дуже. Так, що навіть уявити не можна.

— Я можу уявити.

— Вона з першого погляду запала мені в душу.

— Вірю.

— Слухай. Я кажу все це тобі цілком серйозно.

— Кажи.

— Я до неї жодного разу не доторкнувся, нічого між нами не було, але я дуже кохаю її. Ти з нею не жартуй, Ingles. Хоч вона й спить із тобою, не думай, що вона хвойда.

— Я її завжди кохатиму.

— Я вірю тобі. І ще одне. Ти не знаєш, яка була б ця дівчина, якби не революція. Ти за неї відповідаєш. Вона справді багато натерпілася. Вона не така, як ми.

— Я одружуся з нею.

— Ні. Не в цьому річ. Це ні до чого, якщо в нас революція. А втім… — він кивнув головою, — мабуть, так було б краще.

— Я одружуся з нею, — сказав Роберт Джордан і відчув, як до горла йому підступає клубок. — Я її дуже кохаю.

— Згодом, — мовив Агустін. — Коли можна буде. Головне, що ти маєш такий намір.

— Так. Маю.

— Слухай, — сказав Агустін. — Може, я стромляю носа куди не слід, але чи багато дівчат ти знав тут, в Іспанії?

— Не дуже багато.

— Хто ж вони були, повії?

— Не тільки.